Сторінка
1

Текстотвірний потенціал заголовка

Сучасні засоби масової комунікації характеризуються розмаїтим діапазоном функцій, з-поміж яких особливий статус належить тим, що пов’язані з маніпуляцією свідомістю мовців, їхнім психологічним комфортом/дискомфортом, соціальною детермінацією їхньої поведінки тощо. При цьому особливо важливим постає зосередження читача на певному спектрі проблеми, що актуалізується, насамперед, заголовком і його функцією. Суттєвими є і мовні засоби, які використовуються для актуалізації тих чи інших смислових акцентів у заголовку. З’ясування комплексу текстотвірних начал заголовка, встановлення загальної типології його функцій є важливим не тільки в науково-теоретичному плані, а й у суто практичному, оскільки розкриває правила творення таких текстів. Усе це засвідчує актуальність розгляду проблеми текстотвірного потенціалу заголовка, який слід розглядати не лише в суто лінеарному вимірі, а й у вертикальному.

Спробуємо простежити текстотвірний потенціал заголовка з диференціацією циклових, епізодичних, хвилеподібних, повторювальних та інших його функцій.

Категорійні ознаки інформативності (Парламент у дії // Україна молода. – 2004. – 12 січня; Пошуки чогось нового // Сільські вісті. – 2005. – 16 квітня; Для села // День. – 2004. – 16 червня; Україна на п’єдесталі // Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня), експліцитно вираженої модальності – шляхом використання у заголовку оцінних слів (Знову бредемо туди ж . // День. – 2005. – 16 липня; Прилукам не поталанило . // Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня; Суд – розсадник беззаконня // – Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня) та імпліцитно окресленої модальності – через потенціал використаних засобів, особливості їхньої синтагматики (Не ті тепер Лубни і влада не та // Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня; Революція у Козині триває // Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня) загальнозрозумілі й можуть бути визначеними як хрестоматійні. Категорійна ознака оцінки у заголовку може набувати викінченого статусу, і тоді вертикально постпозитивний текст виконує тільки розширювально-діапазонну функцію, пор.: Реформування медицини: Прилукам не поталанило ні з командою, ні з наслідками реформування // Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня та ін.

Дослідження тексту як явища мислення й мови останнім часом має все більше прихильників. Текст можна витлумачувати як об’єднану смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність (за Т.М.Ніколаєвою), або як мовленнєве утворення, відтворене на письмі або в друці (Д.Е.Розенталь). Писемний або усний текст є завжди послідовністю вербальних (словесних) знаків, правильність його побудови визначається текстуальністю, що охоплює ряд чинників: внутрішнє осмислення, можливість своєчасного сприйняття, реалізація адекватних умов комунікації тощо. При побудові висловлення не просто добираються слова відповідно до окремих навколишніх предметів і явищ, а „будується” висловлення відразу як ціле (пор. дослідження Т.Я.Андрющенко, Т.В.Ахутіної, М.М.Бахтіна, Л.С.Виготського, І.Р.Гальперіна та ін.). У цьому разі заголовок, розпочинаючи текст і реалізуючі делімітативну функцію, орієнтує адресата на відповідну інформацію і наявність/відсутність адресатної суб’єктивної настанови, тобто вияв експліцитної/імпліцитної комунікативної інтенції: Випорскування жовчі // Літературна Україна. – 2005. – 13 жовтня; Чорне на помаранчевому // Літературна Україна. – 2005. – 13 жовтня; Вода для орхідей // Поступ. – 2005. – 18-24 серпня та ін.

А.М.Шахнарович і М.А.Габб обов’язково враховують комунікативний досвід особистості, що фіксується письмово як неповний набір еталонів, які виступають суб’єктивною характеристикою відповідного індивіда. Сьогодні актуальним стало те, що текст стає більшою мірою одним зі способів репрезентації людської комунікації як процесу. Слід розмежовувати комунікативний і когнітивний аспект тексту. Поєднуючи ці аспекти, заголовок часто примушує читача самого дошукуватися істини. У цьому разі слід говорити про текстово замкнутий вияв його функції: Зірками кіно стають, тому що // Поступ. – 2005. – 18-24 серпня тощо.

Текст, на думку Ю.Н.Марчука, М.І.Жинкіна, Г.І. Богіна, М.А.Шахнаровича, І.П. Севбо та ін., є продуктом і засобом реалізації комунікативного завдання, що постає одночасно перед автором і реципієнтом та призводить врешті-решт до когнітивного пізнання, тобто до фіксації як процесу набуття знань і досвіду, так і його результату. Когнітивне розуміння, за Г.І.Богіним, є розуміння, що завмирає у знанні. Перед реципієнтом стоїть завдання віднайти властивості предмета, взятого у певній ситуації: Працю перекреслено уколом шпаги // Поступ. – 2005. – 18-24 серпня; Порахуймо гроші // Поступ. – 2005. – 25-31 серпня; Кому перепаде „Золотий лев”? // Поступ. – 2005. – 25-31 серпня.

Процес когнітивного розуміння – це перехід від „неопрацьованих” вихідних до їх осмисленої репрезентації, що не існує поза комунікацією. Отже, когнітивне розуміння, або когніція, найчастіше позначає пізнавальний процес або сукупність психічних (ментальних, мисленнєвих) процесів – сприйняття світу, простого спостереження за довкіллям, категоризації, мислення, мовлення тощо, що служать опрацюванню інформації, яка поступає до людини або ззовні різними чуттєво-перцептивними каналами, або вже інтеріоризованою і реінтерпретованою людиною . Когніція постає виявом розумових, інтелектуальних здібностей людини й охоплює усвідомлення самого себе, самооцінку і довкілля, побудова особливої картини світу у цьому разі – через текст. При цьому інформація трансформується, опрацьовується мозком, перетворюючись у ментальні репрезентації різного типу. Читач/слухач завчасно готовий шукати нові знання у тексті. Така настанова на пошуки нових смислів полегшує фіксацію дій адресата в цьому напрямі, а полікратне звертання до певного мовленнєвого повідомлення створює відповідну достатність „фонових знань”, що перетворюються в ментальні репрезентації. При цьому смисл формується в опорі на мовні, енциклопедичні й ілокутивні знання реципієнта, а одиницею репрезентації ілокутивних знань адресата постає ілокутивна дія, вжита ним, і яка розкриває суть комунікативного наміру автора. Тому текст – це інструмент комунікації, при цьому комунікативна функція тексту визнається основною, оскільки об’єкту притаманна власна структура, і як одиниця комунікації існує у взаємодії з іншими компонентами/елементами системи комунікації. Заголовок є початковим репрезентантом комунікативної функції тексту. Він може актуалізувати у своїй структурі одну з глобальних текстових категорій: а) простір: На майдані (В.Яворівський) // Літературна Україна. – 2005. – 6, 13 жовтня; б) час: Завтра розпочинається нині // Україна молода. – 2005. – 14 липня; в) події-дії: У Львові чекають на „Чорноморець” // Поступ. – 2005. – 18-24 серпня; г) адресанта: Нам пощастило на нього. – Літературна Україна. – 2005. – 13 жовтня; ґ) адресата: Страхувати чи ні? // Правозахисник України. – 2005. – 28 травня – 9 червня.