Сторінка
6

Походження і значення слова бандура

Сітара (si+tarа), або сітар – струнний щипковий музичний інструмент, має дерев’яний опуклий корпус і довгу (до 90 см) шийку з нав’язаними ладами (від 16 до 22), 7 основних струн і 11-12 резонансових, які розміщені паралельно основним, проходять під ладами і фіксуються колками на правому боці корпусу. Звук видобувається плектром.

Назва сітара сходить до санскр. saptatara (sapta "7"+tara, хінді sat "7"+tar). Два ta в слові стяглися в saptara, а тоді стало сітара, сітар. Тож сітара (сітар) означає "семиструн" й споріднене з гітара (пор. гітара семиструнна). Терміни: sitar-vadan – гра на сітарі, sitariya – сітарист. Сітар-сітара – суто індійський термін, бо в іранських мовах "7" – hapta, hafta. На сьогодні укр. гітара вважається запозиченням через російське або польське посередництво з німецької чи французької. А франц. guitare, нім. Gitarre (з Gitarra) – нібито від ісп. guitarra, яке через латин. cithara "струнний музичний інструмент" або араб. kittara "те саме" й арамейське посередництво запозичене з грец. kithara "кіфара", яке й собі запозичене з невідомого джерела [5, І 517]. Оскільки на теренах Давньої України індоарійські племена жили спрадавна, то цілком імовірно, що саме звідси йшло поширення цього музичного інструмента і його назви. Скоріше всього, у згадані мови слово гітара прийшло через іранське посередництво, хоча назва сітар-сітара суто індійська. Певно, й цитра – видозміна сітара-цитхара. Тоді й трa в цитра те ж tara – "струна".

Вже згадувалося про індійський музичний інструмент ґомукха "голова бика" або "бичача морда". Санскр. mukha означає "лице, лик, обличчя, голова", воно має український відповідник (нині з дещо негативним відтінком) – миза (мармиза) й маз (чорномаз, чорномазий "темноликий"). Тоді можливий український варіант індійського ґомукха буде гомиз, гомаз або комиз, комаз. Що близьке до нашого кобза, яке в Середній Азії має назви кобиз, ковуз, комуз, комиз. А в етрусків "бик" – ko, ku. Якщо все справді так, тоді й назва кобза (кобиз-комиз, ковуз-комуз) може означати "голова бика".

Наші "Слово о полку Ігоревім" і "Влес-книга" містять чимало індійських реалій, а "Слово" виявляє неабияку сюжетну, композиційну і образну подібність із раджпутськими героїчними поемами й давніми та середньовічними епічними пам’ятками Індії. Що помітили й відзначили самі індійські перекладачі "Слова". Тому й давньоукраїнська пам’ятка могла творитися точнісінько так, як творилися раджпутські героїчні поеми й пісні та індійський епос. Втім, уже не раз висловлювалася думка, яку нині підтверджує індійський матеріал, що "Слово" створила наближена до новгород-сіверських князів людина, їхній бойовий соратник і бард-дружинник, вдатний у поетично-оповідно-музичному мистецтві.

7. Винятково важлива для вітчизняної історії обставина

При витлумаченні назви бандура з’ясувалося кілька цікавих обставин. Виявилося, що в ареалі Запорозької Січі – і тільки в ньому – існували чи й нині існують річка й брід Бандура, хутір Бандурський та чотири болота Бандурка, які колись, вочевидь, були річками. Та найголовніше, що санскритська дієслівна основа vand виявила спорідненість з етнонімом венеди-венди. А він, у свою чергу, виявляється семантичним двійником етноніма слов’яни, бо "Влес-книга" на дощечці 8/2 каже: "ми слов’яни, руси, які богам славу співають, і тако суть слов’яни тому" [3, 38]. Ця ж пам’ятка згадує руського князя IV ст. на ім’я Вендеслав. Коли руси зазнали поразки від готів Германаріха, котрий убив Боса-Бужа й сімдесят його воєвод, "…повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них, і розбив готів" (дощ. 32). Очевидно, був і якийсь старший (очевидно, давніший) Вендеслав. Важлива згадка у Аль-Масуді про одного з князів у землі дулібів на ім’я Вандж-Слав [6, 81]; це, певно, іномовна передача імені Вендеслав.

"Влес-книга" згадує і київського боярина венеда Святояра, якого називає "героєм нашим", котрий "розбив готів" (дощ. 4б). А ще мовить, що були двоє братів, старший Славен і молодший Скіф, що Славен пішов на північ, а Скіф лишився біля моря, що Скіф був старий і мав сина Венда, по якому був онук, котрий володів південними степами [11, 191]. Отож є підстави пов’язувати назву бандура зі слов’янами-венедами (сюди ж італійські венети) і лідійцями-іллірійцями. А венеди-венети й іллірійці – прямі родичі слов’ян, про що цілком недвозначно каже "Влес-книга". Вони прийшли до Італії з Пали-Пафлагонії на протилежному від Криму узбережжі Чорного моря й заснували Венецію, де на давніх панно венети зображені з оселедцями.

Пурани (індійські билини) знають річку Вандана, назва якої означає "Славлена", іншими словами, Славута. Тому привертають увагу численні назви українських річок Славець, Славець Великий, Славинка, Славка, Славська, Славута, Славчик, Словечна, Слов’янка (дві), Слов’янець [13, 509-510]. Прикметно, що назви Славець, Славець Великий і Славчик пов’язані з загадковою і напрочуд "індійською" назвою Міхидра. Міхидра – притока Серету в басейні Дунаю, там же й село Міхидра, щодо якого засвідчений і варіант Міхиндра. Що перегукується з індійським Махендра "Великий Індра". Пурани знають священну гору Махендра. Є ім’я Махіндра "Індра землі", а оскільки санскр. indra означає і "цар", то й "Цар землі". Махі тут те саме, що і в прізвищі Мазепа (mahi "земля"+pa "захисник") "Захисник землі", тобто "Цар", "Правитель", отже, й "Гетьман". Тож ім’я Махіндра в такому разі постає значеннєвим двійником прізвища Мазепа.