Сторінка
3

Походження і значення слова бандура

Подібність простежується і на епічно-музично-пісенному рівні.

3. Раджпутська музично-пісенна традиція

Раджпути, як і українці, дуже пісенний народ, у них безліч героїчних, обрядових і ліричних пісень, вони люблять і плекають свою музичну спадщину, високо шанують своїх музик, співців і оповідників, як запорожці – бандуристів-кобзарів-лірників. Окрім воїнського вміння, воїн-раджпут – індійський козак – мав знати історичні легенди й перекази, героїчні пісні й поеми, зберігати пам’ять про славні подвиги й діяння предків. Це сповнювало особливим смислом життя раджпута, який вважав себе хранителем традиції, ланкою в ланцюжку поколінь. Раджпути мали власних творців і хранителів родовідних хронік, героїчних пісень і балад. Їх називали бгати й чарани. Бгат (у козаків винятково поширене прізвище Бут і похідні) і чаран (пор. не зовсім зрозуміле для дослідників українське прізвище Шаран) мали особливий статус у раджпутів: вони складали родоводи й героїчні поетичні оповіді про раджпутські роди, не лише знатні й правлячі, а й прості. У поемах, баладах чи героїчних піснях оспівували якогось героя чи його родину, їхніх предків і славні діяння. Вони створювали й ліричні поеми про кохання, життя і красу природи, навіть релігійні гімни, адаптували для неформального виконання епос і пурани (індійські билини). Їх любили слухати не тільки воїни, але й жінки та діти з будь-якої нагоди – свят чи сімейних торжеств, днів народжень, весіль чи просто на дозвіллі. Без бгатів і чаранів не обходилося жодне свято, вони були, так би мовити, "ідеологічними працівниками" у війську раджпутів, а при дворах знаті виступали як артисти. Як авторів-виконавців їх іще називають бардаї "поет-співець". Відомий англійський дослідник історії раджпутів Дж. Тод вважав бардаї тим самим словом, яке в германських мовах означує їхніх колег – бардів. А готів він вважав родичами раджпутів [14, 124-126].

Бгати й чарани користувалися величезною повагою, їх наділяли містичними властивостями, як українці – козака Мамая, отамана Сірка чи козаків-характерників. Дж. Тод мовить, що в раджпутському суспільстві авторитет бгатів перевищував авторитет жерців-брахманів. Існувало навіть повір’я, що людину, яка спричинила смерть бгата, чекає найстрашніша покара. Та й самі бгати ставили себе врівень з брахманами. Від бгата раджпут міг стерпіти будь-який кпин, чого іншому ніколи не прощав. Лише бгат міг сказати в очі правду будь-якому вельможі, якою б гіркою вона не була. У новітні часи бгати прилучаються до інших справ, що вимагають грамотності й уміння працювати з паперами, але потреба в їхньому традиційному ремеслі не меншає. Завдяки їм дійшли до нас події раджпутської історії й оповіді про видатні історичні постаті. Саме їм зобов’язана своїм народженням багатюща раджпутська література.

Вміння виконати ту чи іншу пісню, поему чи баладу вважалося винятково престижним для раджпута будь-якого рангу. Тому в раджпутів високо розвинене вміння грати на різноманітних музичних інструментах, серед яких духові, фісгармонії, флейти, барабани, цимбали, мушлі й навіть інструмент на зразок української кози (рос. волинка). Щодо неї Дж. Тод пише, що її назва в раджпутів – мешек, через що її іноді співвідносять зі слов’янським міхи і вбачають етимологічний зв’язок із міх-мішок [14, 126]. Ми ж дещо уточнимо: українська назва інструмента – коза, а цап, баран у санскриті – меша або мешак. Меша – назва знака зодіаку Овен: у ведійській астрології це перший знак тріади вогню (інші два – Лев і Стрілець). А стихія вогню й уособлює воїнський, кшатрійський стан. Про людину, народжену під знаком Овна-Меши, давні тексти кажуть, що вона "при зброї" [2, 27-28]. Знак уособлюють двоє баранів (цапів), які рогами впираються один в одного, що символізує виклик і ризик. Така картинка звична нам з букварів і читанок, де ці вперті тварини б’ються на кладці через потічок, бо кожен норовить першим перейти на інший берег і не хоче поступатися іншому. Мешею-Овном управляє Марс, санскр. Куджа "Син Землі", "Народжений Землею" (ku "земля"+ja "народжений", "син", тотожне дзе в грузинських прізвищах). На українському грунті Куджа закономірно стає Кужа (наголос на кінцевому складі) або Куза, Коза. Принагідно зазначимо, що є індійське воїнське ім’я Купала "Захисник землі", де те ж таки ku "земля" і pala "захисник, воїн", що і в етнонімах поляни й поляки та скіфському пали.

Ця давня пісенно-музична традиція раджпутів сходить іще до "Махабгарати" – епосу давніх воїнів-кшатріїв, нащадками яких раджпути себе вважають.

4. Воїнська музично-пісенна традиція у "Махабгараті"

Індійський епос теж знає співців-бардів, яких називає вандіни, маґадги й сути. За міфом, бог-творець Брахма сотворив Суту й Магадгу, аби в трьох світах вічною лишалася пам’ять про першоцаря Прітху, дочка якого – Прітхві-Корова-Земля, синами якої вважали себе ведійські мудреці-ріші. Цей ведійський міф має прямий перегук із «Влес-книгою», яка мовить про народження кравенців-українців від Корови-Замунь, тобто від Корови-Землі [7, 164-166].

Вандіни, маґадги й сути складали наближений до воїнської знаті прошарок і своїми величальними та звитяжними піснями благословляли й надихали воїнів на битву, брали участь у найважливіших обрядах, особливо царських. У "Махабгараті" часті описи, коли вранці царя пробуджують зі сну хвалебні пісні сутів і маґадгів чи музика двірцевого оркестру. Коли неперевершений сопілкар Крішна водить хороводи з дівчатами-пастушками, то радісно виграють віни, гримотять барабанчики, дзвенять цимбали. А коли воїнська рать із барабанним боєм виступає в похід, то за бойовими слонами, колісницями та кіннотою ідуть співці-музики й величальними та військовими піснями бадьорять воїнів. Навіть під час бою не вщухає барабанний дріб.

Сути серед них належали до основної категорії епічних співців та оповідників і були, як правило, хранителями воїнської традиції. Становище їх було високе, як і бгатів у раджпутів. Сути були колісничими в царів і знатних воїнів. Колісничний воїн називався ратхін (rath+in), озброювався луком, списом та іншою метальною зброєю. Роль колісничого-сути була винятково важлива: від нього залежали безпека й успіх у битві ратхіна, він був його найпершим помічником і рятівником, головним "штурманом" цього грізного бойового засобу. Загибель колісничого ставала фатальною і для ратхіна. Колісничий умів надати медичну допомогу, знався на травах і знадіб’ях, які завжди мав при собі, вивозив тяжко пораненого ратхіна з поля бою. А потім, як безпосередній свідок ратних подвигів знатного бойового побратима, прославляв його воїнську доблесть у віршах та піснях, які сам і складав.