Сторінка
4

Походження і значення слова бандура

Тобто сути мали не тільки супроводжувати царя чи знатного воїна в битвах, а й складати та зберігати оповіді-перекази про подвиги своїх князів, царів і їхніх предків. Як свідки воїнських подвигів і майстри поетичного слова, вони прославляли рід і предків свого володаря. Сути були усними поетами-імпровізаторами, вироблені ними малі епічні форми заклали підвалини епічної традиції, на якій і постала "Махабгарата". Сути часто були не тільки колісничими, а й царськими радниками. Скажімо, Санджая (колісничий-сута сліпого царя Дгрітараштри) був і найпершим його радником. Він не тільки тримає царя в курсі подій під час 18-денної битви, описаної в "Махабгараті", а є і одним із трьох основних оповідачів цієї величезної епічної поеми з 18 книг.

Сути були знавцями воїнських традицій, хранителями воїнського кодексу честі, що його індійська традиція приписує могутньому Бгішмі, воєначальнику у "Махабгараті"; ім’я його відповідає українському прізвищу Бушма (пор. ще індійське ім’я Бгішмака, що його мав батько дружини Крішни, й українське прізвище Бушмака). Тому диспути навіть на полі бою між колісничим-сутою і колісничним воїном про кшатрійську дгарму (етику й мораль) – часті в епосі. Цим починається і знаменита "Бгаґавадґіта" – "Божественна пісня", яку перекладав академік-медик, санскритолог, виходець із Чернігівщини Борис Смирнов, працю якого високо оцінив Раджендра Прасад – перший президент незалежної Індії. Тут могутній воїн Арджун і його колісничий-сута Крішна дискутують щодо обов’язку воїна-кшатрія на полі бою.

"Махабгарата" мовить, що під час жертвоприносин царя Джанаки (батько Сіти, дружини царевича Рами й героїні "Рамаяни" – іншої епічної поеми) у мудрості й красномовстві змагалися брахман Аштавакра й Вандін – придворний співець, названий у тексті сином сути-колісничого. Що засвідчує досить високий соціальний статус колісничого. Причому Вандін, коли в дискусії зайшлося про число сім, каже, що існує 7 різновидів свійських тварин і 7 диких, 7 святих мудреців, 7 почестей і 7 струн у віни. Тобто "Махабгарата" знає семиструнну віну – основний, найдавніший і найпопулярніший струнний музичний інструмент Давньої Індії. Її індійська традиція вважає винаходом божественного мудреця Наради, якого знають іще веди. Покровитель музики, посередник між богами й людьми, він час від часу сходить на землю й оповідає людям, що діється на небесах, а на небі розповідає богам про земні справи. Вісником богів Нарада став нібито в покару за якусь провину, тому й мандрує світами, доносить людям вісті з небес. Він подружився з ґандгарвами – небесними музиками й став їхнім ватажком. Із солодкозвучною віною плине піднебессям на хмарці й тішить богів і людей чарівними мелодіями, через що й зоветься Вінапані – "З віною в руках".

Відбилася віна і в інших індійських іменах, чоловічих і жіночих. Ім’я-епітет Вінавадіні "Гравчиня на віні" має Сарасваті, богиня мистецтв і наук, захисниця співців, винахідниця санскриту, дружина бога-творця Брахми, який уособлює в тризубі праве вістря. Неодмінний її атрибут – віна. До віни причетний і Шіва, основне божество в раджпутів, він теж зображається з віною, тому й має ім’я Вінахаста "З віною в руках" (санскр. hasta "рука" тотожне укр. кисть). Цим Шіва схожий до козака Мамая з кобзою – в обох чимало й інших спільних атрибутів (більше двадцяти). Інша назва Шівиної віни – шрінґа, шарнґа, дослівно "рогата". Шрінгі в санскриті "бик", а бик – тварина Шіви, одне з імен якого Вріш – теж "Бик", тотожне нашому Влес-Велес. А шумерську лютню пан-тур, назву якої іноді споріднюють із назвою бандура, увінчує голова бика. Індійці знають музичний інструмент ґомукха "голова бика" (go "бик"+mukha "голова, морда"). Знаменитий лук Крішни теж шрінґа, шрінґ. Українські назви Сарни, Сарнівка, Сарновичі, Сарнавщина на Житомирщині й Рівненщині через назву сарна, яка теж сходить до значення "рогата", якраз і споріднюються з інд. шрінґ-шрінґа-шарнґа. І цілком сучасний факт: дружину індійця Ґопала Баґлая, мого "земляка" (я колись навчався в місті, звідки він родом) з найпершої команди посольства Індії в незалежній Україні, який за півроку чудово опанував українську мову, звали якраз Біна, тобто Віна (про це та про українсько-індійське прізвище Баґлай: [9, 177-186].

Англійський санскритолог Артур Бешем, відомий книгою "Чудо, яким була Індія", вважає, що трактування слова віна як "лютня" неточне. Бо спочатку віною називали різновид ліри, часто десятиструнної, дуже схожої на невеличку ліру, поширену в Давньому Єгипті й ранніх цивілізаціях Середнього Сходу, зокрема, і в Шумері. За династії Ґуптів (ІV-VI ст.), яка, до речі, правила в державі Маґадга, цей інструмент витісняє грушовидна лютня, звуки з якої видобувалися пальцями або плектром [1, 414].

Давньоіндійські джерела розкривають і таємницю походження сутів, вандінів та маґадгів. Сута, як виявляється, син чоловіка-кшатрія і жінки-брахманки, вандін – батька-кшатрія і матері-шудрянки (пор. прізвища Шудра, Шудря, Шудрак, Шудрик, Шудренко, Шудриченко в запорожців і сучасних українців), маґадга – син чоловіка-шудрі й жінки-вайш’ї-селянки (у деяких джерелах – син батька-вайш’ї і матері-кшатрійки). Яду, родоначальник ядавів, тотожних літописним ятвягам [9, 51-57], теж сута, бо батько його кшатрій, а мати – брахманка. Сина Яду звали Маґадга, була давня держава Маґадга (частина сучасного штату Біхар), ріку Маґадгі згадує "Рамаяна". Крішна теж сута, бо походив з ядавів – він був колісничим у могутнього воїна Арджуни, втіленням Індри, якого добре знає "Влес-книга". Крішна-пастушок неперевершений гравець на сопілці, яка, до речі, має назву бансура. І індійцеві, і українцеві однаково любий образ юного пастушка із сопілкою, який в індійців уособлює юного Крішну.

Тому з брахманського погляду походження Крішни не зовсім "чисте". Але саме Крішна, як втілення Вішну, сходить на землю відновити правду й лад, коли її переповнює зло. Йому і його старшому братові Баладеві (Білобогу) властива синьо-жовта символіка: якщо Крішна (воїнське й пастушницьке божество) – синюватошкірий і має жовте вбрання, то його старший брат (землеробське божество) – золотавошкірий і має синє вбрання. Вони мовби в єдності протилежностей уособлюють цілокупність всесвіту – цю ж ідею уособлює і наш синьо-жовтий стяг. Різні імена обох братів по батькові (матері в них різні) рясно відбиті в запорозьких козаків і сучасних українців. А старшинство Баладеви-Білобога, атрибут якого – плуг, символізує первісність землеробства і землеробських уявлень перед кочовим, пастушницьким трибом життя, що його уособлює Крішна. Показово, з огляду на це, що в шарах трипільської культури знаходять не зброю, а лише землеробські знаряддя.