Сторінка
1

Політико-правові засади утвердження української мови як державної в Україні

Складовою розбудови національної держави, становлення демократії та громадянського суспільства в Україні є активна й цілеспрямована мовна політика, спрямована на утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя.

Мовний фактор у суспільстві, особливо у перехідному періоді, відіграє надзвичайно важливу роль. Від того, як побудована державна мовна політика, якими є її цілі та пріоритети, залежить стабільність і цілісність суспільства, його самодостатність, ефективне функціонування і розвиток. У сучасному українському суспільстві мовний чинник набув особливого політичного значення. Відсутність досконалої законодавчої основи не дає змоги українській мові посісти належне місце у державі, внаслідок чого українське суспільство поділилося на україномовні та російськомовні регіони. Актуальність даної проблеми зумовлена тим, що в українському суспільстві все ще зберігається невизначеність щодо багатьох базових суспільних цінностей і тривалих орієнтирів розвитку, зростання особистісного чинника у політичних процесах, демократичних змін у посттоталітарних країнах.

Практика застосування прийнятих законів визначила необхідність внесення до них певних корективів. Це стосується не лише нормативно-правових, а й вузькоспеціалізованих актів. Акти, що стосуються функціонування української мови як державної та офіційної, позначені непослідовністю щодо утвердження такого її статусу, невиразністю політичного курсу держави щодо неухильного запровадження української мови у всі сфери суспільного життя.

Для посттоталітарних і неоднорідних у культурному сенсі суспільств, зокрема українського, аналіз мовної політики має велике значення. Мовне питання потребує вирішення не лише з огляду на його конфліктогенність, а й з огляду на значення мовного чинника у процесі реформування й консолідації українського суспільства.

На динаміку суспільного інтересу до мовної тематики серед інших впливає фактор «втомленості» суспільства від мовних баталій, що ведуться з більшою чи меншою силою протягом усіх років незалежної України, а також фактор ризикованості теми у політичному плані.

Незважаючи на наявність певних обставин, які роблять мовне питання важливим, дослідження мовних проблем, зокрема мовної політики, мають велике практичне значення для новопосталих неоднорідних у культурному відношенні суспільств, у тому числі українського. Мовне питання потребує вирішення не лише з огляду на свою потенційну конфліктогенність, а й з огляду на значення фактора мови у процесі консолідації українського суспільства. Також сумнівно, що без досягнення згоди у суспільстві на предмет визначення ним своєї культурної перспективи, можливий тривалий стабільний розвиток країни в інших сферах.

В Україні досі не здійснювалися комплексні дослідження діалектики мовного чинника, мовної політики й перебігу трансформаційних процесів, які передбачали б, зокрема, ідентифікацію позицій ключових політичних сил, які впливають на її формування, визначення їх цінностей та пріоритетів, потенціалу їхнього впливу на вияв мовного чинника. Публікації з тематики мовної політики мають здебільшого описовий характер, написані переважно філологами і присвячені з’ясуванню лише окремих її аспектів. Певну увагу формуванню мовної політики в Україні приділяли Л.Біланюк, М.Гаряча, І.Дзюба, А.Загнітко, В.Колісник, О.Копиленко, П.Мовчан, Л.Масенко, А.Матвієнко, В.Радчук, М.Рябчук, Л.Танюк, О.Тараненко, М.Стріха, І.Попеску, Б.Тернопільський, О.Шумилов, Ю.Шелест, М.Юрченко та інші.

Так, автор багатьох статей, присвячених мовній сфері, М.Стріха зазначає: “Поняття “мовна політика” зазвичай зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної мови (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще ряд проблем – мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо” [1].

До сфер, у яких зміна мовного режиму викликає сьогодні найбільше вимог чи невдоволення, можна віднести державний апарат, органи влади, офіційні документи; сферу освіти, інформаційний простір.

Зважаючи на окреслені проблемні сфери щодо мовного режиму, можна вирізнити три головні аспекти мовної політики, які становлять найбільший інтерес:

1) питання офіційного (державного) статусу мов;

2) питання функціонування мов в освіті;

3) питання функціонування мов в інформаційному просторі.

Заслуговують на увагу окремі специфічні риси, що є важливим доповненням окресленої проблеми мовної політики. По-перше, характерною особливістю мовної проблеми є диференційований ступінь зацікавленості окремих сторін у різних її аспектах. Так, найбільші протести з боку російськомовної частини суспільства висловлюються щодо українізації у сфері освіти, сказане особливо стосується етнічних росіян. Що ж до україномовних українців, то в них найбільше занепокоєння викликає стан інформаційного простору та питання закріплення за українською мовою статусу офіційної мови. Остання проблема важлива для них не стільки у площині фактичного вживання української мови посадовцями, скільки з огляду на символічне значення офіційного статусу мови. По-друге, мовна проблема має вагому психологічну складову. Неможливість задовольнити свої інформаційні, комунікативні чи освітні потреби рідною мовою викликає як в україно-, так і в російськомовних громадян відчуття другосортності, яке спрямовує розвиток мовної політики у конфліктогенну площину.

Мовна політика – це цілісна система заходів держави та інших політичних інститутів і сил щодо розв’язання питань розвитку мов у соціумі. Особливої уваги набуває мовна політика у поліетнічних державах у зв’язку із розвитком освіти, створенням інформаційного простору, який забезпечує етнокультурну цілісність і національну безпеку держави. До мовної політики належать питання мовного планування, актуальні для країн, які тривалий час перебували у складі імперій і в яких культивувалася й утверджувалася як соціально престижна мова метрополії. Оцінка рівня розвитку мови і її здатності обслуговувати всі сфери життя соціуму, виступати важливим складником розвитку національної культури та освіти залежить від здійснюваної у державі мовної політики.