Сторінка
9

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

Законодавством України передбачено гарантії у випадках ви­никнення загрози життю і здоров'ю працівників, не створення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх без­пеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовити­ся від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю, право працівника розірвати тру­довий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної від­повідальності роботодавця за порушення законодавства про охо­рону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з дер­жавних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров'я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»). Така відмова буде правомірною, якщо працівник негай­но повідомить про цей факт безпосереднього керівника чи робо­тодавця. За необхідності факт її наявності підтверджується спе­ціалістами з охорони праці підприємства за участю представни­ка профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового агента з питань охорони праці. У випадку виникнення конфлік­ту факт її наявності підтверджується відповідним органом дер­жавного нагляду за охороною праці і представником профспіл­ки.

Дії працівника, який відмовився від виконання дорученої ро­боти з дотриманням підстав та порядку відмови, не вважаються порушенням трудової дисципліни. За ним зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.

У випадку невиконання роботодавцем зобов'язань щодо ство­рення безпечних і нешкідливих умов праці, порушення законо­давства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань працівник має право розірвати трудовий договір з влас­ної ініціативи. Роботодавець зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк, визначений працівником. Оскільки звільнення працівника із зазначеної підстави відбувається не з його вини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але у будь-яко­му випадку не може бути менший тримісячного заробітку пра­цівника. У трудову книжку вноситься запис про підставу та при­чини звільнення працівника.

Однією з гарантій, що забезпечує право працівника на безпеч­ні і нешкідливі умови праці, є встановлення юридичної відпо­відальності за порушення нормативно-правових актів про охоро­ну праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб ор­ганів державного нагляду за охороною праці, представників професійних спілок, найманих працівників. У разі вчинення цих правопорушень настає адміністративна, кримінальна, ци­вільно-правова відповідальність та відповідальність за трудовим правом1. Законодавство України про охорону праці передбачає також сплату роботодавцями штрафних санкцій, що зарахову­ються до Державного бюджету України. Штрафи накладаються за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці.

Порядок накладення штрафів залежить від виду правопору­шень та суб'єктів, які застосовують штрафні санкції. Штрафи накладаються посадовими особами Державного комітету Украї­ни з нагляду за охороною праці за:

порушення нормативно-правових актів України з охорони праці;

невиконання розпоряджень посадових осіб органів державно­го нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Такі штрафи накладаються лише за підсумками перевірки стану безпеки і умов праці на конкретному підприємстві, в уста­нові, організації, що проводяться органами державного нагляду за охороною праці і застосовуються лише повноважними посадо­вими особами: головою та заступниками голови, начальниками територіальних управлінь і начальниками державних інспекцій Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Роз­міри штрафів цієї групи встановлюються у процентному співвід­ношенні до величини місячного фонду заробітної плати підпри­ємства, установи, організації. Незалежно від виду правопору­шення, негативних наслідків та інших чинників розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробіт­ної плати.

Застосування штрафів до підприємств, установ, організацій розглядається як один з економічних методів, що стимулює ро­ботодавця створювати безпечні та нешкідливі умови праці, систему охорони праці, яка зменшує рівень травматизму на вироб­ництві. Кошти штрафних санкцій спрямовуються на органі­зацію охорони праці на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

Важливою гарантією, встановленою у Законі України «Про охорону праці», є запровадження соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, яким карди­нально змінено основи захищеності працівників на виробництві. В Україні прийнято Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності». Ним визначено систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професій­ного захворювання, суб'єкти та об'єкти страхування, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкоджен­ням його здоров'я.