Сторінка
5

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

для догляду за хворою дитиною тривалістю, визначеною у ме­дичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

Дні відпустки по вагітності і пологах обчислюються сумар­но і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Після відпустки по вагітності і пологах жінка, за своїм ба­жанням, може взяти відпустку по догляду за дитиною до досяг­нення нею віку трьох років. Ця відпустка надається без збере­ження заробітної плати. Але до досягнення дитиною віку двох років жінці виплачується допомога за рахунок коштів держав­ного соціального страхування.

Відпустки, що надаються по догляду за дитиною, оформля­ються наказом чи розпорядженням власника або уповноваже­ного ним органу. Цей наказ чи розпорядження є підставою для призначення допомоги за рахунок коштів державного соціаль­ного страхування.

Час відпустки по догляду за дитиною зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж і в стаж роботи по спе­ціальності. Але цей час не зараховується до стажу, який дає право на щорічну оплачувану відпустку.1

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, при наявності медичного висновку — до шести років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотир­надцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. Виняток станов­лять лише випадки повної ліквідації підприємства. Але і в цьо­му разі звільнення допускається з обов'язковим працевлашту­ванням.

Таке працевлаштування здійснюється також у випадку звільнення жінок після закінчення строкового трудового дого­вору. На період працевлаштування за ними зберігається серед­ня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчен­ня строкового трудового договору.

Гарантії, встановлені для матерів, поширюються на родичів, які виховують дітей без матері, навіть у випадку, коли мати тривалий час перебуває у лікувальному закладі.

Підводячи коротенький підсумок по даному питанню, можна сказати, що державна політика у сфері правового регулювання охорони праці жінок спрямована на створення належних умов для повно­цінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблеми охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціаль­но-економічних питань. В нашій державі розроблено і закріплено багато нормативно правових актів по охороні праці жінок, які«Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства», за­тверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431, та «Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 ро­ки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381, визначили шляхи реалізації держав­ної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Більшість із них не втратили своєї актуальності і визнані як першочергові заходи в «Основних напрямах розвитку трудо­вого потенціалу в Україні на період до 2010 року», схвалених Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99, «Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 ро­ку» , схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000. Пильне виконання і дотримання цих постанов, положень, указів дозволить нам захистити і зберехти працю жінок в Україні.

1.3.Охорона праці неповнолітніх та осіб зі зниженою працездатністю.

“Молодь - майбутнє людства. Весь прогрес за молодим суспільством.”- такі слова ми часто чуємо в нашому повсякденному житті. Тому обов’язком кожної держави є захистити і виховати молоде повноцінне здорове суспільство. Сьогодні молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності — низька заро­бітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.

Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рівності з повнолітніми особами, а в галузі охорони праці неповнолітні користуються додатковими пільгами, вста­новленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціаль­ності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового ре­гулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

Для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної виконавчої влади визначають у межах, встановлених Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість місцевого насе­лення», квоту (броню) робочих місць. Ці місця використову­ються для направлення на виробництво осіб, які закінчили за­гальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Районні, міські Ради народних депутатів затверджують плани влаштування на роботу молоді, яка закінчує загальноосвітні школи, і забезпе­чують їх виконання всіма підприємствами.