Сторінка
12

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

Працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, надаються перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігрівання, відпочинку та ін. (ст. 168 КЗпП України). Ці перерви включаються до робочого часу і підлягають оплаті. Особ­ливості правового регулювання надання цих перерв встановлюю­ться у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні1, так і в локальних нормативно-правових актах (на­приклад, «Правилах внутрішнього трудового розпорядку»).

Пільги у сфері відпочинку для працівників, зайнятих на ро­ботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, встановлюються шляхом надання щоріч­ної додаткової відпустки тривалістю до 35 календарних днів за «Списками виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайня­тість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпуст­ки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особ­ливий характер праці», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за результатами атестації ро­бочих місць за умовами праці в колективному, трудовому дого­ворах.

Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умов праці, підприємства встановлюють надбавки до основної заробіт­ної плати з врахуванням гарантій, встановлених у законодавст­ві, генеральній, галузевих і регіональних угодах. За роботу у важких і шкідливих умовах праці встановлюється доплата 4, 8 та 12 відсотків, а за роботу в особливо важких і особливо шкід­ливих умовах праці — 16, 20 та 24 відсотки тарифної ставки (окладу)1.

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додатко­ві пільги і компенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних нормативно-правових актах.

РОЗДІЛ 3. Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації.

3.1. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії.

Роблячи невеличкий вступ до даного розділу, можна сказати, що забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умо­ви праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виро­бничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скоро­чення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умо­вами праці.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона роз­глядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція № 155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.) ви­значила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок на­давати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представ­никами працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати ви­никнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; прово­дити навчання працівників з питань охорони праці та ін.

Законодавство України відображає значну частину міжнарод­них стандартів з організації управління охороною праці на різ­них рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить ок­ремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;

досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єк­тів і засобів виробництва;

проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх прове­дення;

проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попере­дження виробничого травматизму;

усунення причин, що призводять до нещасних випадків, про­фесійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з ор­ганізації охорони праці. Ці заходи на підприємстві, в установі та організації закріплені спеціальних нормах, закріплених в КЗпП, Законі України “Про охорону праці” та в інших нормативно правових актах держави. Ці норми, об'єднані терміном «охорона праці», вклю­чають в собі норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Відмінність норм з техніки безпеки від норм з вироб­ничої санітарії визначається предметом, на регулювання якого спрямовані ті чи інші норми.

Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі при­міщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Цими нормами передбачається встановлення різних огороджень, захисних пристроїв, проведення профілактичних випробувань, дистан­ційне управління, видача спеціальних індивідуальних засобів захисту, наприклад поясів, окулярів, екранів тощо.