Сторінка
1

Предмет, метод, система трудового права

План

1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України

4. Метод правового регулювання трудових відносин

5. Функції трудового права України

6. Система трудового права України

1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці

Виробництво нових товарів у більшості випадків розгля­дається як юридичний факт, що викликає виникнення відно­син власності. Усі дозволені власнику дії закон зводить до трьох основних загальних понять: володіння, розпорядження та ко­ристування. Під цими правовими категоріями приховані певні економічні відносини.

Зокрема, п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», прий­нятого Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. визначає право власності як урегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню майном. При цьому саме власник на свій розсуд володіє, користується і роз­поряджається належним йому майном.

Володіння в економічному розумінні є існуючою в суспіль­стві системою розподілу засобів виробництва і засобів спожи­вання, відносин між людьми в суспільстві по розподілу цих засобів і предметів. Право ж володіння становить надане зако­ном для певної особи правомочність утримувати майно у себе і безперешкодно впливати на нього. При цьому не допускається фактичний вплив на це майно інших осіб.

Розпорядження становить собою економічне поняття уп­равління майном. Право ж розпорядження є правомочністю змінювати або припиняти правовідносини власності в цілому або в будь-якому з його елементів. Розпорядженням можна вважати будь-яку дію, спрямовану на змінення або припинен­ня права власності в цілому або будь-якої її правомочності. Можливість вчинення таких дій забезпечується законом, що визначає зміст права власності.

На відміну від володіння, яке відображує одну з сторін влас­ності — статику, розпорядження здійснюється як у процесі ви­робництва, так і при розподілі та обміні, тому виражає другу сторону власності — її динаміку.

Користування в економічному розумінні означає процес ви­робництва, застосування праці, при якій здійснюється викори­стання засобів виробництва. Право користування означає зас­тосування праці до майна, одержання товарів та прибутку, за­доволення за допомогою речей різних матеріальних і культурних потреб.

Статичний стан власності створює передумову організації і застосування праці, обумовлює виробництво певного виду і певного роду матеріальних благ. Динамічний же стан власності створюється безпосередньою працею виробників. Предмети праці і матеріальні блага при застосуванні праці споживаються, але споживаються з тим, щоб створити нові товари і матері­альні цінності в значно більшій кількості або кращої якості, що викликає збільшення і зміцнення власності.

Сукупність повноважень (володіння, розпорядження та ко­ристування), що належать власнику, створює суб'єктивне пра­во власності, інститути якого відносяться до різних галузей права. Саме завдяки власності при застосуванні праці створю­ються суспільні трудові відносини. Природа поєднання здат­ності до праці громадянина із засобами виробництва визначає ставлення працівника до трудового процесу і його зацікавленість у наслідках як своєї роботи, так і роботи всього підприємства чи організації.

Важливе значення для права власності на засоби вироб­ництва мають також закони України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні», від 7 лютого 1991 р. «Про підприєм­ництво», від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна дер­жавних підприємств», від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Для свого здійснення праця має бути належним чином організованою і керованою. Закономірністю розвитку управлі­ння виробництвом є залежність форм управління від форм влас­ності, яка може бути охарактеризована як закономірність відпо­відності форм управління формам власності. При цьому форми власності визначають соціальний характер і межі управління виробництвом.

Форма власності, на підставі якої виникають трудові відно­сини, знаходить свій прояв у змісті правових норм, впливає на характер правових відносин.

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні пра­ва. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в орга­нізовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайня­ти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог тру­дящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максималь­не розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких по-ступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «антиробітни-че законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спря­мованість на скасування раніше проведених поступок.

Соціальний і антиробітничий види законодавства не ста­новлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають антиробітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши пра­цівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при яко­му працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за до­помогою цивільного права, нормами, що відносились до сво­боди умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його нази­вав законодавець, — договір про найом послуг (ст, 1779 Кодек­су Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяєть­ся лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунен­ня підданства (ст. 1780), і що в разі виникнення спору зі слу­гою перевага в показаннях надається хазяїнові (ст. 1781).