Сторінка
8

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавст­ву про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реалізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів ви­робництва, стан засобів колективного та індивідуального захис­ту, що використовуються працівником, а також санітарно-побу­тові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику ін­формації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочо­му місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбут­ньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі факто­ри, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідоми­ти майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та озна­йомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму вико­наного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встанов­лено виду документа, у якому майбутній працівник розписуєть­ся про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим доку­ментом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Про­понується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця1.

Обов'язкове інформування працівника про зміни законо­давства щодо охорони праці та приведення умов праці у відпо­відність до нього покладається на роботодавця. Таке інформу­вання здійснюється шляхом проведення навчання з питань охо­рони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усу­нення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці є вико­нання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпечується встановленням законодав­чих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.

Забороняється укладати трудовий договір з особами, яким за медичними висновками протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Переведення з метою захисту здоров'я і збереження працездатнос­ті людини встановлюються у тих випадках, коли працівники тим­часово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку прийма­лися, але можуть без шкоди своєму здоров'ю виконувати іншу, легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку, враховуючи фізіологічні та психологічні можливості працівника належним чином виконувати роботу.

Переведення працівника на легшу роботу можливе, якщо:

а) необхідність переведення встановлюється компетентними органами лікувальних установ. Необхідність переведення потер­пілого на іншу роботу, її тривалість та характер визначаються лікарсько-консультаційною комісією лікувальної установи за місцем проживання чи роботи працівника (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Висновок про необхід­ність тимчасового переведення на легшу роботу видається ЛКК, а переведення без обмеження строку — МСЕК у разі, якщо вста­новлено стійку втрату професійної працездатності;

б) працівник дав згоду на переведення. Законодавство вима­гає одержання згоди працівника на переведення, що відповідає конституційним нормам про заборону примусової праці. Якщо працівник відмовляється від переведення на легшу роботу, то роботодавець може його звільнити згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України як такого, що не відповідає займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає виконанню роботи;

в) на підприємстві наявні вакантні місця, виконання робіт на яких є рекомендованими ЛКК або МСЕК. Ця умова передбачена у ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ1. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань Укра­їни сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його серед­ньомісячного заробітку.

Роботодавець за наявності зазначених випадків видає наказ про переведення працівника. Якщо переведення було тимчасо­вим, то після закінчення його строку працівник має право на одержання попередньої роботи, оскільки перестали існувати причини, що перешкоджали її виконанню.

Право на одержання попередньої роботи мають і ті працівни­ки, непрацездатність яких настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання. Місце роботи (посада) зберігаю­ться за ними до поновлення працездатності або встановлення ін­валідності.

Працівники, переведені на легшу, але нижчеоплачувану робо­ту, згідно з вимогами ст. 170 КЗпП України мають право на: одержання протягом двох тижнів з дня переведення поперед­ньої середньої заробітної плати; одержання попередньої середньої заробітної плати протягом всього періоду переведення, якщо це передбачено законодавст­вом. За працівниками, шкода здоров'ю яких заподіяна трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, і які тимчасово пере­ведені на легшу, нищеоплачувану роботу, зберігається серед­ньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до вста­новлення стійкої втрати професійної працездатності (ст.1 За­кону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професій­ного захворювання, які спричинили втрату працездатності»); одержання допомоги згідно з державним соціальним страху­ванням.

Працівникам, що проходять професійне навчання або пере­кваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації внаслі­док трудового каліцтва чи професійного захворювання, провадя­ться щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного за­робітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації. Ці виплати здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року. Фондом оплачую­ться також вартість придбаних потерпілим інструментів, проте­зів та інших пристосувань, а також відшкодовуються інші необ­хідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою.