Сторінка
3

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

Процес опрацювання та прийняття НПАОП базується на заса­дах науковості, що передбачає врахування досягнень науки (у тому числі міжнародного досвіду) та залучення до нормотворчого процесу спеціальних науково-дослідних установ та орга­нізацій. З цією метою створена мережа головних і базових орга­нізацій. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, яка коор­динує роботу у цьому напрямі, надає методичну допомогу фахів­цям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП. Базові та головні організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпора­цій та інших об'єднань підприємств. До розробки проекту нор­мативного акта можуть залучатися окремі організації або творчі колективи, групи фахівців. З метою профілактики нещасних ви­падків Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України має право брати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Прийняття НПАОП має комплексний характер, оскільки при опрацюванні враховуються різнобічні інтереси зацікавлених су­б'єктів, охоплюється широкий спектр регульованих питань. Од­ночасно, з прийняттям проекту НПАОП розглядаються і інші взаємопов'язані нормативні акти. Розробники зобов'язані одно­часно підготувати обґрунтовані пропозиції про їх перегляд, змі­ну чи скасування.

Законодавство України передбачає два самостійних поняття щодо зупинення дії НПАОП у часі — скасування і тимчасове при­пинення. Скасування НПАОП допускається лише у разі розробки і затвердження замість нього іншого нормативного акта або ви­знання недоцільним подальше використання НПАОП. Припинен­ня НПАОП застосовується як тимчасовий захід з обов'язковим зазначенням строку припинення, допускається у виключних ви­падках, передбачених законодавством України, з дотриманням спеціально встановленої процедури. Рішення про припинення чи скасування НПАОП приймається державним органом, що затвер­див цей акт.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється норма­тивними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством1.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяють­ся на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за по­годженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) на­йманих працівників.

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

організацію управління охороною праці на виробництві;

забезпечення перспективного і поточного планування з пи­тань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища;

організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охо­рони праці;

встановлення безпечного виконання робіт і поведінки праців­ників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на під­приємстві»;

правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);

інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підпри­ємстві»);

накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці») та ін.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стан­дартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів.

До розробки проекту локального нормативного акта про охо­рону праці залучаються представники працівників — уповнова­жені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства; що представляють інтереси найманих працівників. Інформуван­ня працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проек­ту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односто­ронніх аркушів, плакатів.1

Отож, підводячи підсумки, дамо легальне визначення поняття охорони праці, що нам подається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»: Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.2 Також до поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих по­легшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також пра­цівників зі зниженою працездатністю! Тому правове регулювання охорони праці охоплює розроб­ку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних за­ходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворю­вання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охо­рони на діючих підприємствах в процесі виконання працівни­ками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудо­вих колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих — жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо

1.2. Охорона праці жінок.

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і спе­ціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на ви­робництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому гос­подарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцін­на сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.