Сторінка
26

Забезпечення рентабельності страхової діяльності

Перспективні галузі на ринку залишаються майнове страхування та страхування відповідальності.

В аналіз двох рентабельностей видно наш, український парадокс, коли у всьому світі страхова діяльність буває збитковою, то в Україні на ній заробляються шалені гроші.

РОЗДІЛ ІІІ.

Проблеми та шляхи забезпечення рентабельності діяльності страхових компаній

3.1. Проблеми діяльності страхових компаній

Головною перешкодою на ринку для страхових компаній є низький платоспроможний попит фізичних та юридичних осіб на страхові послуги, що не забезпечує необхідну рентабельність діяльності компаній. За даними Державного комітету статистики України (Держкомстат України), у березні 2003р. на одного штатного працівника було нараховано 415 грн. заробітної плати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 206 грн. — за середнього прожиткового мінімуму 342 грн. Середній розмір трудових пенсій для непрацездатних осіб складає 51% їх прожиткового мінімуму.

Разом з тим, колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховування реальної заробітної плати, подальшу тінізацію вітчизняної економіки(соціальні збори, включаючи пенсійне та соціальне страхування, складають 38,7%95 (а за оцінками експертів, — 50%), у т.ч. пенсійний збір — 32%, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9%, страхування на випадок безробіття — 1,9%, плюс ставка страхового збору від нещасного випадку на виробництві, розмір якої залежить від галузі). У квітні 2003р. Кабінет Міністрів збільшив максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників і сукупного оподатковуваного доходу, з яких стягуються збори до соціальних фондів, з 2200 грн. до 2660 грн.

За підсумками 2002 року близько 2/5 під­приємств в Україні були збитковими. До цього слід додати і величезну платіжну кризу. За даними Держкомстату України, станом на 1 квітня 2003р., дебіторська заборгованість підприємств та установ становила 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Внаслідок незначних обсягів доходів населення та фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів гальмується поступальний розвиток українського ринку взагалі і страхового ринку, зокрема.

Недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, фактичний розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних страхових компаній зумов­лює вкрай низькі можливості вітчизняних страхових компаній з покриття великих збитків. Нарощу­ванням капіталу сьогодні активно займаються лише близько половини операторів ринку. Неквапливість страховиків частково зумовлена досить тривалим терміном, відведеним на проведення капіталізації, частково — відсутністю (донедавна) контролюючого органу, повноважного вживати санкції до поруш­ників. Слід згадати й "відносно чесні способи" формування статутного фонду, що передували ниніш­ньому етапу капіталізації і ніким не контролю­валися та не зупинялися ("накачування" статутних фондів за допомогою купівлі малоліквідної нерухо­мості, маніпуляцій з акціями високого номіналу, але копійчаною реальною вартістю тощо). Без механізму контролю над наповненням і підтриманням необхідного статутного капіталу вимоги Закону "Про страхування" стосовно обсягів статутних фондів страхо­виків, нівелюються дуже швидко. Цифри у звітах засвідчать достатньо велику капіталізацію ринку, але реальність буде іншою.

Відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів. Сьогодні в Україні практично не існує привабливих для страховиків інвестиційних інструментів довго­строкового характеру. Так, облігації внутрішньої державної позики мають невеликий термін обігу та втратили свою привабливість внаслідок суттєвого зниження останніми роками рівня дохідності. Водночас, акції та облігації інвестиційне привабли­вих суб'єктів господарювання вкрай важко придбати. Не розвинуте в Україні й довгострокове кредиту­вання страховиками реального сектора економіки. Тому страхові компанії продовжують віддавати перевагу розміщенню своїх коштів на поточних і депозитних банківських рахунках. А це, у свою чергу, гальмує як зростання інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення доходів від неї, так і позбавляє національну економіку в цілому значних обсягів "довгих" грошей, конче необхідних для подальшого соціально-економічного реформування в Україні.

Тим часом, світовий досвід використання страхо­вого сектора економіки як потужного джерела інвестицій є успішним, причому не лише у високо-розвинутих країнах, але й у країнах, що за світо­вими стандартами вважаються не дуже заможними.

Відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування, що призводить до безсистем­ності розвитку вітчизняного страхового ринку. Страхову справу не можна ефективно здійснювати без чіткого бачення перспектив, усвідомлення політичних та економічних ризиків, без вироблення адекватних і результативних засобів і методів страхової політики. В Україні такі засоби і методи поки що відсутні. Насамперед, як зазначалося вище, це виявляється у відсутності обгрунтованої Концепції розвитку страхового ринку — її проект на 2005-2010рр. не містить жодних цифр, контрольних дат, норм поетапного запровадження . Крім того, враховуючи загальнодержавну значимість розвитку страхової галузі, подібний документ для того, щоб отримати відповідний статус, має бути схвалений Верховною Радою України. Саме на основі схваленої обґрунтованої Концепції має розробля­тися, затверджуватися та реалізовуватися конкретна програма середньо- та довгострокового розвитку страхового ринку. Понад те, з метою забезпечення сталої динаміки розвитку страхування в Україні цей процес має бути узгоджений з процесами в усіх інших сферах життєдіяльності суспільства, тобто бути скла­довою загальної Стратегії соціально-економічного розвитку України, яка також відсутня.

Недосконалість чинної нормативно-правової бази, що регламентує розвиток страхової галузі. Зокрема, норми чинного законодавства не уніфіковані. В базовому Законі України "Про страхування" відсутні чіткі визначення понять, а натомість вживаються різні назви ідентичних понять. Так, у тексті Закону співіснують поняття "страховик", "страхова компанія" і "страхова організація"; "страхо­вий платіж", "страховий внесок" і "страхова премія"; "страхова виплата" і "страхове відшкодування". Зустрічаються неузгодженості в постановах Кабінету Міністрів України з питань страхування. Водночас, неповна і часом неузгоджена нормативно-правова база призводить до можливості різночитань окремих положень.

Як зазначалося вище, відсутня кодифікація всіх правових актів і документів, що тим чи іншим чином стосуються страхової діяльності. Наприклад, діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами та величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян. Під час доопрацювання та прийняття нових нормативно-правових документів у цій сфері необхідно врахувати рекомендації Міжнародної організації праці стосовно засад функціонування майбутньої пенсійної системи та забезпечити гармонізацію норм національного законодавства із законодавством ЄС. Зокрема — врахувати Директиви Європейського Парламенту та Ради Європи стосовно координації законодавчих і нормативних актів з регулювання діяльності професійних пенсій­них фондів.