Сторінка
5
Розповідають, що прямий нащадок Астарти і Мелькарта, правитель Тіра Хірам допомагав Соломону у будівництві Ієрусалимського Храму і, зокрема, надіслав свого архітектора, тезку Хірама-абіфа з роду Неффаліма (3 Кн. Царств, 7 – 14), він же Адонірам (“Пан Хірам”), будівничого храмів Мелькарта і Астарти, з яким пов’язують виникнення “вільних каменярів” – масонів[xxii].
Цікавою в цьому сенсі виявляється можливість провести паралель між вищезгаданими богом-будівничим міфів Угаріту Кусар-і-Хасіс та богинею Анат ("Слава Ваала") та масонським переданням про будівничого Храму Соломона сина вдови Адонірама (Адоніса Хірама) з фінікійського Тіру та царицю Савську Балкіс. Адонірам, який був сином саме царя Тіру Хірама (в деяких масонських джерелах цар Хірам називається Ірамом, а його син — майстер геометрії та головний майстер мулярів Соломона — названий Айноном[xxiii]), отримав посвячення у горнилі розплавленого металу від духа першого біблійного коваля Тубалкаїна, сина Лемеха та внука Каїна, і спорудженням Храму та виготовленням «мідного моря» — чаші для жертовного узливання викликав любов у самої цариці Савської. Цим він пробудив ревність у самого царя Соломона, що стало причиною відпадіння його від праведності в кінці свого життя. Гнівом царя скористалися три невмілих підмайстра (Фанор, Амру, Мафусаїл-Юбел), які вбили Адонірама (Хірама), намагаючись вивідати у нього таємницю ремесла, а на його могилі посадили кущ акації. Згідно з пророкуванням самого Тубалкаїна від любові Адонірама та Балкіс (яка в деяких масонських джерелах власне називається "вдовою Адонірама"[xxiv]) народився син, засновник роду, який стане володіти світом і відновить на землі культ священного вогню. Під останнім розуміється як прямий нащадок крові любові Майстра та Цариці (герб роду — пташка Худ-худ, яка благословила цю любов, згадується у Корані, 27:20-26); так і всі «вільні каменярі» («франкмасони»)[xxv]. Щоправда, від офіційного шлюбу цариці Савської та царя Соломона походить династія ефіопських імператорів (також, крім народженого Мелькарта, перворідним сином Баслу та Анат-«Слави Баслу» вважався в Угаріті Амурру, праотець амореїв[xxvi]). "Слава Царів", "Ковчег Заповіту, "табот" був викрадений Менеліком І, сином царя Соломона і цариці Савської, і з того часу зберігається у Сіонському соборі в Аксумі, у місті коронації ефіопського царя царів — негуса негесті. Але деякі версії ототожнюють сина Адонірама і Балкіс та родоначальника ефіопської династії, називаючи його "Пресвітером Іоанном, володарем Ефіопії"[xxvii].
Даний фінікійський міф з причин побутування аріїв на Близькому Сході тотожний з індоарійським переданням про богиню Тару (“Зоря”): дружина наставника богів Бріхаспаті Тара була захоплена богом Місяця Сомою, що викликало війну між двома класами богів – девами та асурами. Верховний бог Брахма повернув Тару чоловікові, але вона вже була вагітна від бога Соми і народила божественного Будху (“Мудрий”), персоніфікацію планети Меркурій. Будху був одружений на богині жертвопринесень Ілі Судьюмні, донці Мітри-Варуни, і мав від неї сина Пурураваса – першого царя Місячної династії, дружина якого — лебедина апсара Урваші (колізія їх взаємин тотожна давньо-українській казці про Діву-Лебідь та узбецькій поемі "Гуль і Санубар"), пір'я якої спалив чоловік і потім змушений шукати її у далекому царстві нагів-зміїв. Цікаве в цьому сенсі братство давньо-індійських зодчих-каменярів (дв.-інд. "шайлалака"), які пов’язані з культом нагів. Також родоначальник тюрків – огузів Огуз-каган є сином Ай-каган («Місяць-каган»), а відома Османська династія теж є «Місячною» (тадж. «мохі осмон» – «ясний місяць») і походить з туркменського племені кайи, котре, у свою чергу, є потюрченим монгольским племенем кай.
Аналогічну генеалогічну колізію засвідчила й Біблія. Другий син Іакова-Ізраїля Нефталія звабив наречену свого брата Іуди Фамарь, яка від цього народила сина Переза, який став предком царського роду Давида та Ісуса Христа. За це Нафталія був позбавлений права "первородства" (Буття, 25:22; 38).
Також єгипетська традиція знає переказ про те, що богиня неба Нут, дружина сонячного бога Ра, завагітніла від бога землі Геба, внаслідок чого народжуються боги Осіріс та Сет та їхні сестри-дружини Ісіда і Нефтіда, і після певного прокляття на невірну дружину та її потомство (що проявилося у неможливості Нут розродитися у певний календарний період та вбистві Сетом Осіріса), сонячний Ра сходить в утробу Ісіди і народжується як бог Гор.
Таким чином Пуруравас тотожний Мелькарту, Іла – Астарті, Демарунт – Будху, Дагон – Сомі, Бріхаспаті – Небові, Тара – наложниці Неба (Анат?).
Згідно з ваджраяною Тара, родоначальниця тібетців, народилася від сльози бодхісатви Авалокітешвари. Аналогічно від сльози бога Ідзанакі народилася богиня сонця Аматерасу, родоначальниця японського імператорського роду («око/сонце” > “сльоза/промінь”> “життя”). Також напрошується паралель з близькосхідною богинею Ішхарою, витоки якої можуть бути суто індоєвропейські: Ішхара ~ хетт. ešhahru “сльози, кров” < дв.-інд. asram “сльози, кров” (хетт. ešhar “кров” ~ дв.-інд. asrk “кров”)[xxviii]. Саме їй віддав перевагу герой Гільгамеш, відкинувши поклоніння семітській Інанні-Іштар[xxix] і ставши одним з адептів "каменярства" ("споруджувачів муру").
Завантажити реферат