Сторінка
3
Від іудейських інтерпретаторів цей сюжет "драбини Якова" потрапляє у християнське середовище і, на нашу думку, саме він присутній на найпершій самостійній рельєфній роботі Мікеланджело "Мадонна на сходах" (1491 р.), де зображено чотири ангелятка-putti. Два з них, борючись один з одним, піднімаються вверх, третій лише виглядає з-за правого плеча Мадонни, але четвертий, охоплений раптовим поривом, збіг від двох перших вниз, і, перехилившись через перила, правою рукою підхопив покривало Мадонни і благоговійно підносить його до губ, щоб проявити своє безхитрісне захоплення красою (грецький профіль!) та величчю Королеви Ангелів (La Regina de Los Angeles).
Ця інтерпретація про "чотири царства" з Книги пророка Даниїла потрапляє в апокрифи, де їм протилежний "п'ятий елемент" — 1) в "Апокаліпсисі Петра" говориться про "сина лева" ("лев" розглядається як символ імперії, царства), котрий зкине і знищить всіх царів, отримавши свою міць від Бога, з'явившись як хтось, "хто повстав зі сну", 2) у Латтанція говориться про прихід могутнього князя, котрий відновить справедливість після падіння Риму, а прийде сам "з далеких регіонів півночі" (Ю. Евола, "Містерія Грааля").
Звісно, у самій "Книзі Буття" нічого про ангелів чотирьох царств нема, Яків уві сні тільки бачить ангелів, які піднімаються і опускаються по драбині, а Бог, стоячи теж на ній, пророкує потомству Якова землю на всі краї світу і благословляє його нащадків (Бут. 28:10-19). В біблійній традиційній екзегетиці (йєменський рабі Шалом Шабазі, XVI ст.) дана алегорія "драбини Якова" розглядається в контексті "протистояння верха низові" (світу небесного світові земному) і обітниця для грядучого спасіння: "Якщо закриють двері т.зв. "добрі люди" (тобто якщо на землі буде важко), то Бог ніколи не закриє ворота на небесах, Він допоможе" ("In nin'alu dal thae na di vim dal thae ma rom lo nin'alu").
Філософія традиціоналізму так пояснює символізм драбини і "жахливість" місця, на якому вона стоїть: " . не в сенсі: йти на небеса ногами по сходинках. А в сенсі: кожен план реальності — намалюємо горизонтальний відрізок — має центр — ставимо в середині відрізку точку — це полюс плану . Там перебуває вища істота даного плану, вона — максимум можливої в цьому плані суб'єктивності, повна реалізація . Але цей же полюс є ліфт наверх, вертикаль, потрапивши в центр, співпавши з найвищою істотою свого плану, підіймаєшся на наступний, поверхом вище — малюємо з нашого полюсу вертикальний відрізок. Але, коли здійнялися, виявляєш, що перебуваєш на периферії нового поверху і знову рухаєшся до центру — знову малюємо горизонтальну. Отримуємо сходинку. Вони повторюються — ось і драбина. Нею ніхто не ходить. Вона сама — мапа шляху на верх. На допитах маніхеї стверджували, що кожному слід "знати свій градус", тобто ступінь свого розігнення, піднятості від плінтуса до полюсу. Підвищувати свій і чужий градус . Будувати себе . Піднявши себе до "90", тобто максимально реалізувавши себе тут, співпадаєш із периферією наступного рівня і повторюєш все знову. Збільшення свого градусу є масонське "обтесування свого каменю". У Осіріса, судді мертвих, в руках кутомір (додамо, що суддя потойбічних вавилонян Гільгамеш — цар-будівельник мурів, — О.Г.). Він вимірює твій градус (у іудеїв — грузиком-талантом визначає твій талант, — О.Г.). Але і "90" в масонстві аж ніяк не найвищий. Чи можна бути прямішим від прямого кута? Можна, якщо мова йде про істот, які потрапили на наступний план. Ми дивимося на них не просто з периферії, але знизу вверх і додаємо до "90" цю різницю . Деміург створив горизонталі, всі ці ступеневі перешкоди на драбині, але Бог Живий, Спаситель дозволив вертикалі. Деміург дав гравітацію, а Спаситель — левітацію "[xi]. У римській традиції саме бог дверей і воріт дволикий Янус є богом сходження, відповідно, у світ мороку або світ світла, а, як відомо, храм Януса (в Римі зі своїми сімома Царями на семи Пагорбах) був полюсом "Великої Західної Традиції", якого Греція не має.
Цікаво, якщо брати до уваги гіпотезу Л. Гумільова про перенесення образу Шамбали на селевкідську Сірію[xii], то цілком можна згадати, що саме в 176 р. до н.е. за планом Ганнібала, який переховувався у сірійського царя Антіоха ІІІ (223-187 рр. до н.е.), було побудоване на пагорбах Хор-Вірапа місто Артаксата (суч. Арташат, що один час називалася Неронея (в честь римського імператора Нерона – мітраїста), наступна столиця Великої Вірменії, і власне як сакральне місто, присвячене Белу-Шамашу, ототожненому з перським Мітрою – Сонцем. А якщо ще взяти до уваги тлумачення Л. Гумільова, що “шамбала” означає по-тібетськи “верх – Сірія” (тобто тібетці спробували витлумачити термін šm.bcl «Слава Баслу» на більш зрозумілу для них історичну реалію), то цілком мова може йти не тільки про Сірію, а про країну над Сірією – Вірменію, яка здобула незалежність від Селевкідів, та, зрештою, підкорила Мідію, Софену, Атропатену, Сірію, Фінікію, Кілікію та інші держави, і де правили парфянські династи Аршакіди-мітраїсти.
Завантажити реферат