Сторінка
2
Паралеллю цій версії спорудження «будівлі Балу» є біблійний переказ про праотця Якова. У країні Луз (ст.-євр. louz «таємне, приховане, відкладене», «миндальне дерево», lalouz "відділятися, розділятися") у Якова було видіння Бога (Ел Шаддая) на драбині, що спускалася з неба, після чого він заснував на тому місці камінь Бетхел, Вефіл (Beith-El) – “дім Бога” (Буття, 28: 16), а через двадцять років знову відвідав його і полив маслом і "чистим вином" (Буття, 18:10-22; 30). Яків і його тесть Лаван спорудили вже тут з купи каменів монумент, назвавши його Галаад (на івриті) або Сагдуфа (на арамейській мові), і цей камінь втановили на верху, назвавши його Міцпа (Місфа, "місце Сафа-Каменю") (Буття, 31: 45-55). Саме тут герой Ієффай дав обітницю перед Господом, що за перемогу над аммонітянами він принесе у всеспалення ("голокост") першу людину, яка вийде йому назустріч після повернення додому. Такою виявилася його власна дочка (Суд. 11; пор. з античним переданням про Іфігенію, дочку Агамемнона). Саме біля Міспи 400 тисяч чоловік з одинадцяти колін Ізраїлю, оголивши мечі, поклялися перед Господом викорінити коліно Веніаміна за злочин в Гіві (Суд. 20, 21). Тут пророк Самуїл закликав все людство звернутися до Господа і знищити ідолів, щоб врятуватися від филистимлян (1 Цар. 7). Тут був зібраний народ Ізраїлю і царем проголошений Саул (1 Цар. 10). Пізніше міцпи споруджувалися по всій Палестині на спеціальних фундаментах ("рамос" – "високе місце") і зберігали своє сакральне значення для общин аж до періоду Маккавеїв. Міспою (Місфою), місцем, де буде споруджено Камінь-Сафа (грец. "петрос", "кіфа") віри назвав Ісус апостола Симона бар Іону. Мусульмани вважають, що хранителем місф, які одночасно злилися з фортечними баштами, була спеціальна консорція наглядачів ("софіїв" - "тих, хто споглядає", 4 Цар. 9:17) – хранителів традиції, які виконували також функції наставників в містичному спілкуванні з Богом ("набіїм" – "пророкування"). Власне від них, начебто, й походить ісламське братство суфіїв, які виконують той "зікр", який вперше виконав новопомазанний цар Саул (1 Цар. 10:9-13)[vi].
Пізніше це сакральне місце явлення уві сні драбини до небес стало називатися Віфлієм (Beith-Lehem) – “місто хліба”, і що “Ангел Смерті” не міг проникнути у це місто і в ньому у нього нема жодної влади. Саме у Бетхелі–Віфліємі народився Ісус Христос, названий священником «за чином Мелхіседека», а ще раніше — останній син Якова Веніамін. В цьому місці Ієробеам, засновник Єфраїмського царства, влаштував перше царське святилище (Бут. 35:6-11; І Цар. 12:23-33). Віфлієм згадується у "Святому Письмі" як "дім Давида" (тут він народився і був помазаний на царство пророком Самуїлом). При виїзді з міста у бік Ієрусалиму шанується гробниця Рахілі (Куббат Рахіль), тут відбуваються події Книги Руфь (Руфь 1-4). Неподалік від міста є пагорб, на якому цар Ірод Великий свого часу збудував палац-фортецю Іродіон. Всі подальші історичні колізії в цьому місті обертаються довкола християнських храмів — Печери Різдва, печери-могили св. Ієроніма, церков св. Катерини, печери Віфліємських немовлят, поля Пастушків та ін.
Р. Генон співставляє передання про “приховане” (Луз) з ведичним персонажем Варуною: санскр. var “накривати”, “приховувати”, але не розвиває даний аналіз, обмежившись визначенням, що країна Луз символізує традицію, котра перестає проявлятися зовні та відкрито, а стає прихованою[vii].
" . Дуже важливим є православне уялення про Діву як про . ergasterion . , привілейоване місце, живе середовище, драбину (Якова), або двері (Храму у видінні Ієзикиїля), одне слово, житло, а отже, союз, контакт без інтервалу, без відокремлення, який має стільки функцій, що це перетворює його на метафору Святого Духа"[viii].
Талмудисти, відповідно, спрофанували уявлення про драбину зі сну Якова на місці Бетхелу. Збірка коментарів "Пірке де-рабі Еліезер", розділ 35), яка датована VIII ст., стверджує, що ангели, які піднімаються та опускаються драбиною до неба, тотожні тим образам чотирьох царств, котрі є у книзі пророка Даниїла, який тлумачить сон вавилонського царя Навуходоносора (Дан 2: 31-45; 7:1-27). Останнє царство символізує, згідно з іудейською версією, Едом (тобто Західну цивілізацію), " . що піднімається аж до неба і не спускається звідти, (як сказано): "Піднімусь на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього" (Іс. 14:14). Тоді Яків йому відповів (таким віршем): "Але ти скинутий у пекло, у глибини темряви" (Іс. 14:15). І Бог продовжив: "Навіть якщо ти піднявся високо, немов орел, якщо ти зробив гніздо своє серед зірок, я примушу тебе спуститися звідти, говорить Господь" (Овд. І:4) ."[ix]. Тут слід також додати момент протиставлення самочинного прагнення досягнення надлюдських сфер (шаманізм), який намагається здійснити як Едом, так і будівничий вавилонської вежі Німврод, та "драбину Якова", який зовні хоча й чинить як Великий Шаман — виступає противником Бога, бореться з ним (як шаман камланням змушує духа з'явитися і втупає з ним у боротьбу, щоб підкорити і перетворити на духа-покровителя), але за суттю є жерцем — лише посередником між людьми й духовним світом, від ролі якого намагається спершу ухилитися, навіть боротися проти цього: " . Жрець . звертається до Божества з молитвою. Для мага ж радощі містичного богоспілкування — пустий звук. Він шукає тільки досягнення могутності на полюванні, в землеробстві, у боротьбі з ворогами. І навіть тоді, коли магія стала переплітатися з релігією, цей антагонізм залишився . Царі-маги завжди прагнули підпорядкувати своїй владі всі сфери життя підданих, але неминуче наштовхувалися на супротив релігії. Тому вони всіляко прагнули пристосувати її до своїх цілей ("отруюючи її своїм обрядовим детермінізмом", як зауважує О. Мень в іншому місці, — О.Г.) . Незруйнованість земної влади Магізм обгрунтовував своєю вірою в те, що все, що відбувається на землі, відповідає незмінному ладові певного Верховного Порядку ., нерухоме царство Долі. Але людина як частина цього порядку зобов'язана постійно підтримувати його через магію. Таким чином функція мага-чародія видавалася космічною необхідністю. Маг був нерозривно пов'язаний з тим світовим лоном, котре обіймало собою все існуюче і визначало буття речей. Це лоно долі було нічим іншим, як Великою Матір'ю перших культів ."[x].
Завантажити реферат