Сторінка
2

Релігії в Україні

Давні слов’яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого залежить життя. Про сонце говорили як про живу істоту. Жреці волхви та інші служителі культу виступали від його імні. Йому присвячувались свята Івана Купала, Коляди, проводів зими. Різні племена Сонце називали по-своєму — Даждьбог, Ярило, Купало, Коляда, Троян.

Свято на честь Купали святкувалось на початку жнив. Йому приносили жертви біляозер та інших водоймищ в ім’я земних плодів. Інколи приносили у жертву людей, топили їх у воді. Залишком цього жорстокого обряду є поливання людей водою під час свята, яке пізніше стало називатись Іваном Купалою.

Свято на честь Коляди святкували 24 грудня у вигляді забав з піснями, вч яких оспівувався Коляда. Під час свята здійснювувся аграрно-магічний обряд, суть якого у закликанні врожаю. Люди на чолі з жерцями ходили, прославляли Коляду, збирали приношення для загальної жертви Сонцю, посипали зерном, водили козу, коня, ведмедя, співали величальних пісень господарю, славили його працю. Ці пісні називалися колядками. Взагалі в словах Коляда, колядки — слов’янський корінь — коло (колесо, сонце), а колядувати означало збирати пожертви богам. Після прийняття християнства свято Коляди злилося з Різдвом Христовим.

Святкування Нового року нашими предками припадало на початкові дні весни — березень. Це було свято весни, Сонця, воскресіння природи. Саме тоді, після тривалої зими пробуджується природа, і це здавна святкувалося веснянками-гаївками, веселко народних містерій, різноманітними забавами.

Культ вогню. Сварог. В давні часи, ще до формування Київської Русі, у часи Кия, богом світла, неба і всього світу був Сварог. Він уособлював Небо і був богом, який запалює вогонь і дає життя сонцю. Таким чином, це був батько Даждьбога — бога Сонця і Сварожича — бога вогню. Згідно з давніми оповідями, Сварог з появою Даждьбога і Сварожича пішов на відпочинок, залишивши їм управління світом.

В часи Київської Русі головним богом східних слов’ян, який повністю замінив Сварога.

Перун — бог грому і блискавки. З Х ст. Перун став богом зброї, князівської дружини, покровитедем самого князя.

Перун уособлював грузні сили природи, викликав почуття страху і поклоніння. Люди вважали, що грім — це гуркіт його коліснці, в блискавки — його стріли. Перун — ткож покровитель землеробів, врожаю. Всі раділи першому грому і поспішали вмитися дощовою водою. Прикмети Перуна згодом були перенесені на святого Іллю.

Стрибог. Вважався богом вітру, робоначальником всіх вітрів. Дослідники вважають, що за суттю це був бог війни, оскільки його ім’я походить від давнього „стрити” — знищувати.

Велес. У літописах цього бога називають богом худоби, а оскільки у ті часи головною власністю була худоба, то Велеса вважали покровителем багатства, купців, торгівлі, словом, це був бог торгової Русі. Згідно з народними віруваннями Велес допомагав і землеробам. Так, під час жнив Велесу „закручують бороду” — звичай українських жниварів зав’язувати на початку жнив або в їх кінці пучок незрізаних колосків. Для дружинників Велес був покровителем співаків, поетів, книжником, родоначальником пісенної творчості, богом музики й пісень.

Культ Велеса був дуже поширений у Київській Русі, пам’ять про нього лишилася в багатьох географічних назвах. З прийняттям християнства його функції перенесені на святого Власія.

Дуже часто зустрічалося поклоніння богу Лодо — богу весілля, добробуту шлюбу. Йому приносили жертви ьмолоді, його ім’я зустрічається у весільних піснях. Ожночасно він — бог весни і бог любові. Його дружиною була Лада, яка оспівувалась як богиня материнства. Її уявляли у вигляді прекрасної жінки, прикрашеної квітами, колоссям, у променях сонця. Згодом її замінили поклонінням Діві Марії.

Християнство почало проникати на землі, які обіймає Україна, ще на початку нашої ери. Так, за переказом, ще перший учень Христа апостол Андрій, який проводи місіонерську діяльність побував і на території майбутнього Києва. Перебуваючи тут він пророкував торжество тут хїристиянської віри і що постане тут велике місто з численними храмами. Він же поблагословив ці гори і поставив першого хреста. На цьому місці стоїть Андріївська церква.

У ІІІ і ІV століттях наші предки вже сповідували християнство. Більше того, за деякими даними князі Кий, Аскольд і княгиня Ольга були християнами. Проте язичницво міцно пустило свої корені і вплив християнства не був визначальним. І нарешті князь Володимир Великий з метою зміцнення своєї держави, а також налагодження стосунків з християнським Заходом, визнає християнство офіційною державною релігією. Причини, які спонукали князя Володимира охрестити Русь, були ідентичними з причинами, через які Констянтин визнав християнство державною релігією. І методи, якими впроваджувалась релігія були однакові — насильницькі.

Це призвело до появи на Русі двовір’я: пантеон язичницьких богів доповнився християнськими. Молились спочатку до христинського Бога або Богоматері, а потім щоб забезпечити подвійну дію – до язичницьких богів. Згодом функції язичницьких богів було перенесено на християнського Бога, Богоматір, святих. Звичаї, обряди, свята були перенесені в християнство і більшість збережені до наших днів (наприклад, їсти кутю на Святвечір, святити вербу, зілля, віночки, яблука, стелити рушник під час шлюбу, заборон не передавати через поріг, не махати мокрими руками, лишати їжу мертвим тощо).

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. 1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра; в його розумінні Бог - багатовимірна сутність, яка постає у вигляді багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987 р. опублікували його дослідження з язичництва - праці "Віра Предків Наших". Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і незареєстрованих громад, які виникли на основі Рідної Віри. Одна з київських громад язичників має назву "Православ'я", яку пояснює як "Божественний закон" (Прав), і рідновірська богослужба (славлення). Рідновірівці мають власне вчення "Волховик", молитовник "Правослов" і обрядовий календар "Коло Свароже".