Сторінка
3

Релігії в Україні

Інший неопоганський культ - Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра), яку заснував Лев Силенко по Другій світовій війні в українській діаспорі. Себе він проголосив Учителем і Пророком, утіленням вічного Духу Оріяни-Скитії-Русі-України. РУНВіра - політеїзм, реформований у монотеїзм, як т.зв. українське національне розуміння Бога під іменем Дажбога. Л. Силенко вважає християнство чужою і ворожою для українців релігією, яка виплекала в українській нації рабський менталітет; періоди підневолення України іншими державами він пояснює "зрадою Дажбогу". Символом рунвірівців є тризуб як національний герб. Основні положення РУНВіри викладено у праці Л. Силенка "Мага-віра". Центр РУНВіри - собор святої матері України - розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк, США). В Україні діє понад тридцять громад рунвірівців, загальну координацію над якими здійснює священнослужитель київської громади "Дажбог" Б.Островський. У м. Запоріжжі, де є один із найбільших осередків рунвірівців, виходить журнал "Світло Оріяни".

У 1994 р. на Вінничині виникає ще одна течія українського язичництва - Собор Рідної Віри; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та інші багато зробили для розбудови основ Рідної Віри, але не змогли її повністю осягнути і відродити. Собор узяв собі за мету поєднати воєдино їхнє вчення. Вірні СРВ визнають Поділля особливою територією, оскільки саме тут збереглось найбільше пам'ятків язичницької культури і тут аж до початку ХVІІ ст. збереглися язичницькі громади. Серед всіх неоязичницьких культів СРВ вирізнялися толерантністю до інших течій рідновірства.

Різні форми неоязичництва, від монотеїзму до політеїзму, популярні в незначних колах насамперед інтелігенції: перейнята від кінця 80-х рр. ХХ ст. ідеями національного відродження, вона вважає відновлення прадавніх язичницьких вірувань необхідною його умовою.

3. Католики західного та східного обряду (Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква в Україні, Вірменська Католицька Церква).

Як вже зазначалось в Україні є три католицьких конфесії: Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква в Україні, Вірменська Католицька Церква).

Українська греко-католицька церква.

Католики східного обряду, відомі ще як греко-католики, є послідовниками Берестейської унії 1596 року, яку підписали з Римським Престолом єрархи Київської митрополії. Вони належать до Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), ліквідованої сталінським режимом і насильницьки "возз'єднаної" з Російською Православною Цeрквою після Другої світової війни. Незважаючи на офіційну заборону і жорстокі переслідування, ця Церква зберегла свої єрархічні структури у підпіллі та діаспорі, а у гpудні 1989 року вона домоглася своєї офіційної легалізації.

Навесні 1991 р. Мирослав-Іван кардинал Любачівський, тодішній Глава Церкви, повернувся з еміграції до свого осідку у Львовi. Маючи 3317 громад, УГКЦ сьогодні посідає друге місце за кількістю релігійних громад в Україні. Главою Української Греко-Католицької Церкви є Верховний Архиєпископ Любомир кардинал Гузар.

Римо-Католицька Церква в Україні - друга за чисельністю парафій Католицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського обряду.

Україна від початків своєї християнізації зазнала впливу і Візантійської, і Римської Церков. Діяльність Римської Церкви на території України розпочалась ще за Київської Русі. В часи Радянської влади переслідувалась і була ліквідована.

16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ відновив діяльність в Україні римо-католицьких дієцезій та призначив єпископів у Львові (митрополит архиєпископ Львівський Мар'ян Яворський), Кам'янці-Подільському (єпископ-ординарій Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський) та Житомирі (єпископ-ординарій Київсько-Житомирський Ян Пурвінський). Керівним органом РКЦ в Україні є конференція єпископів.

Незалежна Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом, і у 1992 р. в Україну було відкрито Апостольську нунціатуру, а першим Апостольським нунцієм став архиєпископ Антоніо Франко.

Вірменська Католицька Церква - одна зі Східних Католицьких Церков; виникла внаслідок унії частини Вірменської Апостольської Церкви (дохалкедонської гілки) з Римським Апостольським Престолом.

На сьогодні Церква нараховує близько 150 тис. вірних, більшість з яких проживає у країнах Близького Сходу. Проте є і велика діаспора, зокрема у Північній Америці, де ВКЦ має свій екзархат. Громади вірмено-католиків існують у Грузії, Вірменії, Польщі, Румунії, Угорщині. Важливі наукові центри ВКЦ знаходяться на о-ві св. Лазаря у Венеції та у Відні.

На заході теперішньої України. Вірменська (григоріанська) єпархія з юрисдикцією над землями Русі, Молдови та Валахії з осідком у Львові існувала з XIV ст. У 1630 р. її єпископ Миколай Торосович у львівському храмі отців-кармелітів проголосив поєднання з Римом, а згодом, у 1635 р., повторив його в присутності Папи Урбана VІІІ (1623-1644), отримавши титул архиєпископа. Відтоді на території Речі Посполитої було укладено постійну унію вірменів із Римом, хоча боротьба між її прихильниками та противниками тривала ще до кінця століття. Унія сприяла інтеграції меншини у польське суспільство, але водночас призводила і до її асиміляції. Протягом всього часу аж до наших днів її громада не була багаточисельною.