Сторінка
2
Ця теорія перебуває на стадії свого активного формування та динамічного розвитку [7-19], що обумовлено перманентними ускладненнями геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної обстановки, появою нових загроз, викликів та ризиків та загостренням характеру традиційних загроз, трансформаціями міжнародних та регіональних структур безпеки, впливом глобалізації, значною складністю, непередбачуваністю та невизначеністю процесів у сфері безпеки та оборони, суттєвим загостренням зіткнень протилежних спрямувань, а з іншого боку — бажанням суспільства та держави мати науково обґрунтовані підходи, механізми, пріоритети, інструменти, які сприяють їх сталому розвитку в короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі і не вимагатимуть надмірних ресурсів. Так, у публікації В. П. Горбуліна, О. Ф. Бєлова, Е. М. Лисицина вказується, що технологія реалізації доктрин, стратегій, концепцій і програм державної політики у сфері забезпечення національної безпеки мусить базуватися на ґрунтовних теоретичних засадах та враховувати історичний досвід [14].
Деякі з авторів [8, 13, 19] вважають, що саме за таких умов методологія стратегічного планування є найбільш ефективною, при цьому вказується на необхідність її розробки саме на основі принципу безупинної адаптації [9].
У роботах Г. Г. Почепцова проаналізовано деякі підходи та інструменти зменшення невизначеності та непередбачуваності під час здійснення стратегічного аналізу [16, 17]. Згідно з одним з цих підходів пропонується використання ідеї комплексних адаптивних систем на основі планування різного роду можливостей адаптації, побудованих під конкретну загрозу. Значною є ймовірність того, що сьогоднішні загрози відрізнятимуться від загроз, що виникнуть через 10-15 років. Тому як процес розробки і удосконалення методології стратегічного планування, так і її окремі складові мають передбачати можливість адаптації до змін оточуючого внутрішнього та зовнішнього середовища.
Іншим варіантом зменшення невизначеності під час стратегічного планування є «планування на основі можливостей», яке передбачає визначення можливостей, адекватних широкому спектру майбутніх потенційних загроз. При цьому принциповим є відмова від сценаріїв, побудованих на загрозах. Згідно з цим підходом для кожного сценарію створюється свій «комплект» потреб і можливостей на основі уніфікованих блоків (модулів). При цьому важливим є відбір адекватних типів блоків.
Фактично зазначений підхід є одним з варіантів структурної адаптації: на будь-яку загрозу (виклик, ризик) на основі попередньо сформованого комплекту універсального модуля і методики його застосування готується необхідна відповідь.
Принципово новим напрямом розвитку теорії стратегічного планування і одночасно подолання невизначеності є розробка та впровадження методології керованого хаосу [16, 17]. Під хаосом розуміється порядок, в якому превалюють невизначеності. При цьому необхідно мати на увазі, що хаос має місце лише для однієї сторони конфлікту, інша сторона формує і керує цим хаосом. Подолання хаосу вимагає серйозних матеріальних та інтелектуальних ресурсів і нетрадиційних підходів до вирішення.
Проте найбільш системно такі проблемні питання, як методологія розробки стратегії національної безпеки, класифікація та ієрархія національних цінностей та національних інтересів, місце та роль стратегічного планування у сфері забезпечення національної безпеки тощо, досліджені в роботах вітчизняних вчених В. П. Горбуліна та А. Б. Качинського [27-29].
У той же час аналіз наукових досліджень і публікацій свідчить, що існуючі теоретичні засади стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки не повною мірою відповідають реаліям України, яка сьогодні перебуває в стадії динамічної трансформації в умовах суттєвої непередбачуваності та невизначеності, не враховують розвиток геополітичної ситуації навколо України та тенденції її зміни, вплив світових глобалізаційних процесів, викликів, небезпек та загроз національним цінностям, реалізації та просуванню національних інтересів, реальних та прогнозних можливостей країни стосовно реагування на ці загрози. Ці теорії, розроблені для стабільних промислово-розвинутих країн і призначені переважно для застосування у сфері бізнесу, недостатньо враховують особливості державного управління забезпеченням національної безпеки.
Метою даної публікаціїє розробка методу формування теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки, за допомогою якого можна формувати ефективну та адекватну державну політику забезпечення національної безпеки та здійснювати практичне впровадження сучасних механізмів її поетапної реалізації.
За розробки методу формування теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки необхідно врахувати певні особливості процесу дослідження методології стратегічного планування в цій сфері:
· неможливість здійснення повноцінного експерименту з такою складною та великомасштабною системою, як система забезпечення національної безпеки;
· унікальність та складність системи стратегічного планування забезпеченням національної безпеки держави, що не дозволяє застосовувати будь-які формалізовані, типові або стандартні процедури; вирішення проблем забезпечення національної безпеки належить до класу слабоструктурованих або неструктурованих задач;
· значна ціна помилок стратегічного планування у цій сфері для особи, суспільства та держави;
· обмежені можливості безпосереднього використання досвіду з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, а також інших країн;
· низька якість ретроспективних даних, насамперед щодо їхньої достовірності, точності та повноти, через значну динаміку, невизначеність і непередбачуваність процесу, що досліджується, та значною мірою через суб’єктивний характер знань щодо закономірностей, причинно-наслідкових залежностей та сталих зв’язків між ними; це суттєво обмежує застосування традиційного апарату кореляційно-регресійного моделювання, орієнтованого насамперед на дослідження стабільних процесів;
Завантажити реферат