Сторінка
3

Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави

· наявність обмежень щодо можливостей застосування стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки, передусім нормативно-правового характеру;

· нелінійний характер взаємозв’язків та взаємовпливу складових системи забезпечення національної безпеки держави.

Схему методу показано на рисунку.

Крім того, будь-яка методологія стратегічного планування спрямована на вирішення однієї з головних проблем розвитку складних систем — зменшення невизначеності майбутнього для цих систем. Основними причинами, що зумовлюють невизначеність стратегічного планування, є стохастичність та нелінійність більшості процесів у цій сфері, відсутність достовірної інформації та знань щодо взаємозв’язку зазначених процесів, принципова неможливість врахування всіх чинників, які можуть виникнути або динамічно змінити свої характеристики і суттєво вплинути на розвиток системи, особливо у середньо- та довгостроковій перспективі, тощо.

У деяких роботах одного з авторів статті проаналізовано різні підходи до аналізу великомасштабних військових конфліктів та зроблено відповідні висновки [11, 12]. По-перше, наявні методи досліджень таких систем і конфліктів не дозволяють отримати необхідну сукупність знань з теорії забезпечення воєнної безпеки держави; а по-друге, завжди залишається проблема переходу від висновків, отриманих на моделі, до висновків на дійсності.

У цих роботах було також запропоновано новий метод розробки теорії забезпечення воєнної безпеки держави, який базується на об’єднанні сильних сторін відомих підходів з введенням процедур управління в обчислювальних експериментах, прогнозі за методами експертного оцінювання, адаптованого управління процесами реагування на зміни рівня воєнної загрози.

Зазначений метод було взято як аналог за розробки методу формування теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави з врахуванням особливостей дослідження цього процесу.

Згідно з ним дослідження проблем стратегічного планування має починатися з ретельного планування експерименту, який дає змогу накопичувати факти і дані.

Додатковою інформацією про процес, що досліджується, можуть бути поточні та ретроспективні факти та дані, які є результатом здійснення стратегічного моніторингу та аналізу цієї сфери впродовж певного часу, насамперед ті, що відображають реакцію зовнішнього середовища на державну політику забезпечення національної безпеки, а також факти та дані з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, країн, які потребують свого попереднього масштабування. Але при цьому необхідно чітко уявляти обмеження щодо можливості та доцільності застосування такої інформації при стратегічному плануванні: її актуальність обмежена часом і є, як правило, малоефективною для прийняття майбутніх рішень [9].

До апріорної інформації належить також сукупність наявних методів та методик, що використовувалися, використовуються або потенційно можуть бути використані для цілей стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки.

Таким чином, розробка нової або удосконалення існуючої теорії стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки та її перевірка на відповідність реальним процесам у цій сфері передбачають наявність потужної інформаційно-аналітичної системи, яка б забезпечувала необхідною інформацією здійснення відповідних експериментів.

На підставі комплексного аналізу національних інтересів та цінностей, геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної, енергетичної, екологічної, науково-технологічної тощо ситуацій у світі та конкретному регіоні, соціально-політичних процесів у країні та її найближчих сусідів, у внутрішньополітичній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах висуваються гіпотези, уточнюються обмеження, формуються умови та сукупність найвпливовіших чинників, що мають бути враховані під час синтезу експериментальної ситуації.

Сценарно-ситуативний підхід

Сценарно-ситуативний підхід передбачає розробку математичної моделі стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки з наступним проведенням на її основі відповідних системних досліджень.

За ситуативно-сценарного підходу дослідження поведінки системи як формалізованої конструкції використовуються сценарії, які характеризують майбутні можливості. Саме такий підхід, частково, наприклад, застосовано за формування Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки та Стратегічного оборонного бюлетеня (Білої книги) на період до 2015 року.

Сценарно-ситуативний підхід як метод системного аналізу, як зазначалося, дає можливість оцінювати та прогнозувати об’єкт дослідження в динаміці. Сценарії являють собою послідовність взаємозв’язаних між собою і розгорнутих у часі можливих сукупностей ситуацій.

Ситуації мають відповідати таким основним вимогам:

· бути достатньо складними, щоб забезпечити необхідну кількість різноманітних гіпотез, що стосуються об’єкта досліджень, і одночасно простими та зручними для здійснення аналізу в процесі підготовки та прийняття рішень, допускати можливість обробки на ЕОМ в діалоговому (інтерактивному) режимі;

· чинники, тенденції, обмеження, умови, змінні, критерії та показники, що визначають ситуацію, повинні мати фізичну інтерпретацію, кількісний вимір у відповідному масштабі та одиницях виміру;

· допускати як їх декомпозицію на більш прості ситуації, бажано такі, що вже досліджувалися або схожі на них, так і синтез на їхній основі складніших експериментальних ситуацій, у тому числі таких, що враховують, наприклад, стохастичну невизначеність, наявність «слабких сигналів» тощо;

· відображати взаємозв’язок між основними процесами;