Сторінка
1
Соціальна політика в сучасному розумінні — це громадський інститут, діяльність якого спрямована на забезпечення основних соціальних потреб суспільства та його прошарків. Водночас — це один із найважливіших напрямів внутрішньої політики держави, що має в своїй основі соціальну доктрину, яка визначає стратегію та мету розвитку суспільства, а також діяльність інститутів громадянського суспільства. У своїй фундаментальній основі — це напрям соціальної теорії, галузь наукових досліджень, а також навчальна дисципліна. І нарешті, — це система практичних заходів, спрямованих на поліпшення стану всіх напрямів соціальної сфери.
Нині соціальну політику нерідко уявляють лише як заходи у сфері соціального забезпечення, як прикладну галузь, віддалену від творчого наукового пошуку. Така ситуація багато в чому зумовлена ставленням до соціальної політики в колишньому СРСР, де в умовах планової економіки проводили відповідну соціально орієнтовану діяльність, відмінну і від соціальної політики дореволюційної Росії, а також від моделей соціальної політики країн з розвиненою ринковою економікою.
У період активного економічного реформування в Україні, РФ та інших країнах СНД вирішення соціальних питань, як і розробку соціальної політики, відповідно до змін у суспільстві, було відкладено у зв’язку з «шоковою терапією» так званого монетаризму, запровадження методів якого спочатку в РФ, а потім в Україні та інших країнах СНД спричинило загальновідомі і багато в чому непоправні наслідки. Так, тільки в Україні боротьба з гіперінфляцією 1993 р. шляхом різкого зменшення грошової маси призвела до обвального спаду виробництва у наступному 1994 р. Свого роду світовим рекордом є спад української промисловості за весь цей рік на третину та й загальнонаціонального ВВП майже на чверть. Методи монетаризму, за які видатний американський вчений Мілтон Фрідмен [1] отримав у 1976 р. Нобелівську премію з економічних наук, цілком заслуговують на увагу, але вони були винайдені для стримування шалених темпів економічного буму 60-х років ХХ ст., щоб господарство розвинутих країн у цих умовах не зазнало краху. Помилкою в Україні та й у Росії було те, що ці методи застосували в умовах економічної кризи та спаду виробництва, а вжиті заходи тільки посилили його. Однією з причин цього, безумовно, була відсутність інтересу у пострадянських реформаторів (що переважно отримали класичну радянську політекономічну освіту) до значущості соціальної політики, її історії, принципів, зарубіжного досвіду, причому, як успіхів, так і провалів західних моделей. Тобто мала місце недооцінка цієї сфери внутрішньополітичної діяльності держави. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що наукові видання в цій галузі, за незначним винятком, не мали глибокого теоретичного обгрунтовування, не співвідносилися з зарубіжними дослідженнями та теоретичними розробками.
Новий період в історії України, як і в РФ та інших країнах СНД, поставив перед ученими нові завдання, серед яких і досі переважають проблеми ринку праці і безробіття. Дуже популярною стала тема бідності, що надала широке поле для різноманітних розрахунків — прожиткового мінімуму, рівня життя, споживацького кошика, зіставлення верхньої і нижньої квінтильних та децильних груп тощо.
Та відновивши проблемне дослідницьке поле, вчені, на жаль, часто ще працюють у колишній радянській парадигмі. Тому соціальна політика розглядається в основному як прикладна, а не як теорія соціальної політики та галузь теоретичного соціального аналізу. Але соціальна політика — складний системний об’єкт, що вимагає комплексного вивчення на стику різних наукових дисциплін: економіки, соціології, права, політології та інших.
Метою цієї статті є розгляд основних положень теорії соціальної політики, розроблених у наукових працях таких видатних українських та російських мислителів, як М. І. Туган-Барановський, С. М. Булгаков, П. О. Сорокін, а також таких австрійських представників неолібералізму, як Л. фон Мізес і Ф. фон Гаєк. Пізнання та врахування цих положень у наукових дослідженнях в Україні сприятиме їх піднесенню на новий рівень.
Теорія соціальної політики М. Туган-Барановського як вид антикризової політики держави
Ще у 1894 р. вийшла у світ перша книга Михайла Івановича Туган-Барановського «Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини та найближчі впливи на народне життя» [2], що не втратила своєї актуальності й сьогодні. У 2004 р., тобто через 110 років, її перевидано в Україні. У першому та другому виданні книга складалася з двох частин, у першій з яких розглядалась історія та теорія криз, а другу було присвячено соціальному значенню криз. У третьому та наступних виданнях книги перший розділ було розбито на два, і у другому особливо детально розглянуто теорію періодичності криз, що й стало прообразом їх циклічності та й загалом — циклічності економіки. Але в спеціальному, вже третьому розділі нової редакції книги детально розглянуто вплив промислового циклу на народне життя або на соціальну сферу економіки. Особливо глибоко в книзі проаналізовано проблеми безробіття та бідності і вперше у світовій економічній науці запропоновано нереволюційні шляхи подолання цих негативних явищ у капіталістичному суспільстві. Причому сезонні коливання розглянуто порівняно з іншими циклічними коливаннями безробіття, насамперед у машинобудівній галузі, пов’язаній з обробкою металу та виробництвом засобів виробництва. І головне, вперше у світовій економічній науці дано ґрунтовну відповідь на запитання, чи зникне безробіття з розвитком капіталізму? Капіталізму потрібний робочий резерв безробітних, що стимулює ефективність праці зайнятих у виробництві, але він повинен бути відносно невеликий, а людей на пенсії необхідно соціально забезпечити, хоча, за господарської необхідності та їхньої можливості працювати, цих людей можна, а інколи й потрібно залучати до виробничого процесу.
Головною заслугою Туган-Барановського є те, що у своїх дослідженнях він показав закономірність не тільки виникнення криз, а й шляхи їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон’юнктури вчений відвів процесу нагромадження капіталу,причому процеси нагромадження фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу він розділив. Для залучення інвестицій пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів зумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого він пов’язував з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому.
Завантажити реферат