Сторінка
2

Теорія соціальної політики держави в розробках видатних українських, російських та австрійських учених

Ще у 1890 р.Туган-Барановський [3], не протиставляючи теорію маржиналізму сміто-рикардо-марксовій теорії оцінок минулих трудових витрат, взаємно доповнив основні положення двох фундаментальних економічних доктрин,що склалися на межі ХІХ і ХХ століть, поєднав їх через антиномічний синтез, з якого пізніше вивів закон, за яким гранична корисність вільно відтворених капітальних благ прямо пропорційна їхній трудовій вартості.

Цікаво, що вчитель Джона Мейнарда Кейнса — англійський економіст Альфред Маршалл такожу 1890 р. видав тритомник «Принципи економіксу» [4], де висловив подібні з Туган-Барановським ідеї. Таким чином, незалежно один від одного, двоє вчених зробили неокласичний синтез маржиналізму, відкриття якого в 1871 р., теж незалежно один від одного, зробили троє вчених: англієць Вільям Джевонс, француз Леон Вальрас і австрієць Карл Менгер, хоча й мали німецького попередника Генріха Госсена, схожі ідеї якого висловлені майже за 20 років до них не сприйняло тогочасне наукове середовище.

У 1923 р. вийшла друком книга Миколи Кондратьєва «Михайло Іванович Туган-Барановський» [5], в якій він зазначив, що саме завдяки генію Туган-Барановського економічну науку в Росії було піднесено до європейського рівня. У 1930-1932 рр. М. Кондратьєв, перебуваючи під слідством у Бутирській в’язниці, написав книгу «Основні проблеми економічної статики і динаміки: Попередній ескіз» [6], в якій зробив соціологічні та філософські узагальнення економічної динаміки. Тим самим він продовжив справу свого вчителя Туган-Барановського і заклав основи створення теорії соціально-економічного генезису (соціоекогенезу) суспільства, механізм якого вимагає сучасних системних досліджень на стику різних галузей науки.

У виданих через 15 років після «Промислових криз .» «Основах політичної економії» (1909), що перевидані в Україні 2004 р., Туган-Барановський чи не вперше у світовій економічній думці звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства [7]. Ці ідеї він розвинув через чотири роки (1913) у роботі «Соціальна теорія розподілу» [8]. Сучасний американський дослідник його спадщини Н. Балабкінс пише, що в цій праці він «відкинув популярне на той час уявлення, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обміну і особливо від граничних продуктів різних чинників виробництва. На думку Туган-Барановського, розподіл національного доходу залежить, передусім, від взаємозалежності між різними соціальними класами. Основним у його теорії було те, що організований робітничий клас може домогтися вищої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної плати зниженням прибутків з низки причин» [9, 237]. Головним завданням соціальної політики Туган-Барановський визначив зняття соціально-політичного напруження в суспільстві, що актуально й сьогодні.

Слід зазначити, що М. Туган-Барановський мав фізико-математичну базову освіту і перший свій ступінь отримав саме з фізики та математики. До речі, це допомогло йому, по суті, створити першу в світі циклічну теорію криз із описом механізму їх подолання за рахунок поєднання інвестиційної та соціальної політик, що давало змогу досить точно їх прогнозувати і вчасно попереджати про них у різних країнах світу, а також пропонувати антикризові заходи.

У підсумку можна сказати, що Михайло Туган-Барановський уперше у світі розробив учення про закономірність циклічності системної економічної динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз як чинника впливу на зміни в суспільному житті, тобто на соціальну сферу економіки. У середині ХХ ст. стокгольмська школа економічної думки, творчо спираючись на його концепцію, відкрила шляхи самозбереження та розвитку капіталізму на основі шведської моделі, яка успішно реалізована сьогодні у скандинавських країнах, котрі за рівнем життя останніми роками впевнено лідирують серед найрозвинутіших країн світу.

Філософія господарства та соціальна політика С. Булгакова

У 1912 р. російський філософ Сергій Миколайович Булгаков написав свій знаменитий твір «Філософія господарства. Світ як господарство» [10], який, по суті, був піонерною працею в галузі філософії економіки, елементи якої були присутні й в «Основах політичної економії» М. Туган-Барановського. С. Булгаков зазначав, що господарство — найчутливіше до процесу життя. Адже економічні потреби, задоволення яких пов’язане з працею, відомі людству з давніх часів його історичного існування і є найбільшою необхідністю. Перед суспільством постає запитання: що таке господарство та які його передумови і засади? Основне питання, яке не досліджувалося, хоч і визначалось економічним матеріалізмом (доктрина, яка потужно розвивалася наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. і була покладена в основу популярного тоді марксизму), таке: чи є господарство функцією людини, чи, навпаки, людина є функцією господарства? Тобто чи є людина річчю, об’єктом господарчого процесу, чи, навпаки, господарство виникає з діяльності людини?

У «Філософії господарства» питання про суб’єкта господарства чи господаря С. Булгаков підводить до визнання всезагального (трансцендентального) суб’єкта господарства, носія господарської філософії. Таким суб’єктом, на його думку, може бути тільки людство, не колектив чи збірне сукупне ціле, а жива єдність духовних сил і можливостей, до якої причетні всі люди, озброєна розумом людина, яку емпірично виявляють в окремих особистостях. Людина — це мікрокосм, що поширює свій вплив у макрокосмі. Цьому мікрокосму належить центральна роль у макрокосмі, який утворює для нього периферію і водночас об’єкт господарського впливу.

Господарство — це творча діяльність розумних істот, які втілюють у ній свої індивідуальні риси. Індивідуальності притаманна свобода, більш того, вона і є цією свободою. А якщо свобода є творчістю, то індивідуальність є справді творчою основою, яка невгасна й у господарстві, — каже С. Булгаков. Досліджуючи загальну проблему про суть господарства, він розглядає питання про природу науки. Філософія господарства в своєму розвитку включає основні проблеми філософської свідомості, але в центрі стоїть антропологія — вчення про людину в природі.