Сторінка
6

Теорія соціальної політики держави в розробках видатних українських, російських та австрійських учених

Тільки-но ми відмовляємося від принципу, згідно з яким держава не має права втручатися в жодне питання, що стосується способу життя індивіду, ми врешті-решт приходимо до регулювання і обмеження аж до найдрібніших деталей. Особиста свобода людини відміняється. Вона стає рабом суспільства і зобов’язана підкорятися диктату більшості < .> Дати більшості право диктувати меншості, про що і як їй думати, що читати і що робити, — означає раз і назавжди покласти край прогресу» [17, 54-56].

Мізес звертається до проблеми громадянського суспільства в системі здійснення державної політики. Держава має бути влаштована так, щоб її закони давали людині певну свободу.

Лібералізм — це одна з основних ідеологій поряд з консерватизмом, соціал-демократизмом, марксизмом та іншими теоріями. Лібералізм пережив історію майже у два століття і проник у різні галузі суспільного життя. За цей час він значно трансформувався. Проте для соціальної політики терміни «лібералізм», «ліберальний» — це символи, що апелюють до соціальної та економічної самостійності індивіда, які декларують якщо не повну відмову від державного втручання, то максимальне його зменшення та обмеження в правах. Моделі соціальної політики, у тому числі і модель, яку традиційно називають ліберальною чи неоліберальною (залежно від класифікації та її автора), зазвичай, протиставляють франко-німецькій (корпоративній) моделі, а також моделі соціальної політики патерналістської держави, що нині притаманна скандинавським країнам.

Економічний аспект ліберальної ідеї Мізес найповніше виклав у фундаментальній праці «Людська діяльність: Трактат з економічної теорії» (1949), в якій розглянув конфлікти, викликані різними, в тому числі економічними, інтересами людей. І той факт, що у стаціонарній економіці збільшення «частки кожної людини зменшує частку інших людей, завжди є джерелом конфліктів.

Саме вища продуктивність розподілу праці створює дружні стосунки між людськими істотами. Вона усуває природний конфлікт інтересів, оскільки там, де є розподіл праці, нема проблеми розподілу запасу, що не піддається збільшенню. Завдяки вищій продуктивності праці, якої дотримуються в умовах розподілу завдань, добробут зростає. Загальний інтерес, що панує над усіма іншими — збереження та подальша інтенсифікація суспільного співробітництва — переважає і згладжує основні суперечності. Місце біологічної конкуренції посідає каталактична конкуренція. Це веде до гармонії інтересів усіх членів суспільства» [18, 631].

Ліберальних принципів соціальної політики дотримувалися представники англійської економічної та соціальної думки, передусім Адам Сміт. Це засвідчує, наскільки вагома роль Великої Британії в загальній історії розвитку економічної та соціальної політики, що свідчить і про прихильність якомусь певному політичному курсу, і, навпаки, виявляє приклад постійної його зміни, хоча саме в цій країні ліберальні ідеї найбільше поширилися і найчастіше спростовувалися у період розквіту кейнсіанства. Проте хоч би як не змінювався лібералізм, в буденному сприйнятті він залишається символом індивідуалізму, свободи, яка є необхідним атрибутом для розвитку інновацій в умовах конкурентного ринку.

В центрі уваги лібералізму — особа з її природженими та невід’ємними правами, насамперед на незалежність, свободу дій і вибору. Формування лібералізму пов’язано з модернізацією суспільства, з розвитком економіки, прогресом науки, секуляризацією культури, внаслідок чого змінюється суспільне світосприймання. З одного боку, лібералізм — це спроба зрозуміти і пояснити суспільство, з другого — змінити його. Головна ідея лібералізму — захистити за допомогою права (юридичної системи законів) індивідуальну свободу, надати людині максимальні шанси для самореалізації та уникнути при цьому будь-якого насильства. В різних державах у різний час ця парадигма мала свої негативні риси.

Аналізуючи причини кризи лібералізму, австрійський мислитель, лауреат Нобелівської премії з економічних наук 1974 р. Фрідріх Август фон Гаєк звертає увагу на те, якої серйозної шкоди лібералізму завдало некритичне перенесення в суспільні науки методів і інтелектуальних звичок, вироблених у технічних і природних науках, і яким чином представники цих дисциплін намагалися дискредитувати результати багаторічного вивчення процесів, які відбуваються в суспільстві.

Криза лібералізму насувалася поступово. «І врешті-решт новий, сучасний підхід до суспільних проблем цілком витіснив підхід старий, ліберальний, — пише Гаєк. — І все стало з ніг на голову: традиція індивідуалізму, з якої розвинулася західна цивілізація, забулася» [19]. Гаєк приходить до парадоксального висновку: соціалізм витиснув лібералізм! І сталося це не тому, що забулися застереження великих ліберальних мислителів про наслідки колективізму, а тому, що людей вдалося переконати, що наслідки будуть протилежними. Парадокс полягає в тому, що той самий соціалізм, який завжди сприймався як загроза свободі і відкрито проявив себе як реакційна сила, спрямована проти лібералізму Великої французької революції, завоював загальне визнання саме під прапором свободи.

За минулі сторіччя лібералізм дуже еволюціонував. Змінився зміст і розуміння ліберальної доктрини, ставлення до лібералізму, саме значення цього терміна і відповідна ідеологія. Економісти, історики, соціологи, політики, правознавці намагаються зрозуміти, в чому полягає загадка лібералізму, чому він такий популярний, чим привернув увагу сучасної Європи, як вплинув на політичні, соціальні, економічні процеси, що відбуваються на Заході.

Сучасний лібералізм — це символ вічної зміни, пошуку нових, альтернативних шляхів розвитку, оновлення та інновацій у найрізноманітніших сферах існування і діяльності людини. Лібералізм — невід’ємна частина політичної і соціальної історії нового часу. Розуміння соціальної політики як породження ідей цього часу вимагає чіткого уявлення про становлення і розвиток ліберальної доктрини і на Заході, і в Україні, Росії та взагалі на всьому пострадянському просторі так званих країн СНД. До речі, і в Україні [20], і в РФ [21] уже з’явилися перші праці, що узагальнюють лібералізм і як течію економічної думки, і як дуже популярну в сучасному світі ідеологію, за якою велике майбутнє, але тільки за умови, що вона не відкидатиме прогресивні форми соціальної політики держави.