Сторінка
6
Під стратегічним плануванням у цих документах розуміється функція державного управління з визначення мети, завдань, пріоритетів та комплексу заходів щодо реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення протидії реальним та потенційним загрозам у сфері національної безпеки і здійснюється в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також Збройних Сил України, інших військових формувань (включаючи розвідувальні органи), правоохоронних органів, органів та підрозділів цивільного захисту підприємств, установ та організацій, діяльність яких може впливати на національну безпеку.
Під час стратегічного планування мають розроблятися відповідні стратегії, концепції, доктрини, закони та державні програми розвитку, інші нормативно-правові акти, що визначають завдання, структуру, механізм взаємодії складових системи забезпечення національної безпеки, а також плани їх утримання та розвитку, прогнозні показники зведеного бюджету України за основними видами доходів і видатків, фінансування на довгострокову перспективу, проект Державного бюджету на відповідний рік у частині видатків на національну безпеку та оборону.
Стратегічне планування передбачає обґрунтування та розрахунки забезпечення матеріальними, фінансовими і людськими ресурсами програмних заходів реформування та розвитку сектору безпеки.
Основними заходами стратегічного планування є:
· визначення засад державної політики у сфері забезпечення національної безпеки;
· визначення напрямів розвитку Воєнної організації держави та правоохоронних органів держави;
· розроблення заходів з реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва;
· визначення органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких забезпечує і може впливати на національну безпеку держави;
· визначення обсягу і механізму фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення національної безпеки.
Вжиття заходів стратегічного планування має забезпечувати адекватне реагування на реальні та потенційні загрози у сфері забезпечення національної безпеки держави, готовність системи забезпечення національної безпеки держави до виконання покладених на неї функцій і завдань, сприяти інтеграції України до систем міжнародної та регіональної безпеки.
Аналогічно основними вихідними даними для здійснення стратегічного планування є:
· результати аналізу стану та динаміки змін геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної обстановки у світі та соціально-економічної ситуації у країні;
· результати аналізу стану та тенденцій розвитку сектору безпеки;
· місія та завдання складових сектору безпеки за мирних та воєнних часів;
· зведений державний бюджет;
· інші необхідні дані.
Для здійснення стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави має бути створена відповідна система. Сьогодні така система в Україні перебуває на стадії свого формування і можна говорити тільки про її окремі елементи. У книзі Дж. М. Брайсона розглянуто п’ять основних типів систем стратегічного планування, що можуть бути застосовані у сфері державного управління:
· менеджменту «з нарощуванням компонентів»;
· менеджменту стратегічних проблем;
· контрактна;
· портфельного менеджменту;
· менеджменту за допомогою цілей та контрольних індикаторів.
А також вказано на можливість створення такої системи на основі комбінації елементів наведених вище систем [13].
Водночас звертається увага на необхідність коректного застосування таких систем з метою запобігти надмірному формалізму, консервативності й бюрократичності, щоб не пов’язувалися з хибними прогнозами і не підміняли собою ефективне стратегічне мислення і дії.
Процес стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави згідно з методом циклічних змін можна представити послідовністю таких основних кроків: ініціювання та узгодження процесу стратегічного планування; визначення місії, цінностей, офіційних завдань сектору безпеки та його окремих складових; здійснення стратегічного моніторингу та аналізу зовнішніх та внутрішніх чинників впливу з метою виявлення можливостей, загроз (ризиків, викликів), стратегічних проблем; розробка та затвердження стратегій та інших стратегічних документів щодо забезпечення національної безпеки, а також їх коригування; розробка процесу ефективного впровадження цих документів тощо.
Місія та завдання системи забезпечення національної безпеки України (СЗНБУ) мають відповідати Конституції України, національній системі нормативно-правових актів, що визначають зазначену державну політику та процес стратегічного планування, а також системі обмежень і констант розвитку сектору безпеки, сформованої за результатами укладання Україною відповідних міжнародних угод. Місія має пояснювати загальне призначення СЗНБУ, визначати статус системи, напрям і орієнтири її функціонування та розвитку в інтересах забезпечення національної безпеки держави, стратегічне бачення її майбутнього. За формування завдань СЗНБУ важливо визначити її формальні й неформальні завдання, обов’язки та повноваження і взагалі побудувати хоча б приблизну межу області допустимої діяльності СЗНБУ.
Під стратегічним моніторингом слід розуміти процес збору стратегічної інформації та порівняння її характеристик з очікуваними значеннями. Головна вимога до стратегічного моніторингу полягає у тім, що інформація має відбивати дійсний стан геополітичної, геоекономічної та воєнно-політичної ситуації у світі, тенденції їх змін у стратегічному інтервалі часу [9]. Стратегічний аналіз спрямовано на такі основні цілі [17]: визначення інформації, необхідної для формулювання стратегії та інших стратегічних документів; визначення зовнішнього та внутрішнього контексту СЗНБУ; визначення методів, прийнятних для здійснення стратегічного аналізу.
Для здійснення стратегічного аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища часто застосовують формальні процедури SWOT-аналізу. Головна мета SWOT-аналізу — забезпечити процес стратегічного планування інформацією про переваги і вади СЗНБУ щодо її можливостей та існуючих загроз. Переваги й вади — це переважно внутрішні чинники, пов’язані з поточним станом системи, можливості та загрози існують зовні й більше стосуються майбутнього.