Сторінка
1
Крах біполярної структури міжнародних відносин суттєво вплинув на зміну всієї системи глобальної безпеки. Досить яскраво це підтвердив досвід останнього десятиліття, зокрема поступова зміна зовнішньополітичної стратегії такої наддержави, як Сполучені Штати Америки, дедалі більша її участь у розв’язанні регіональних криз військовими методами. Цей процес має подвійний характер. З одного боку, збільшилися масштаби глобальної військової присутності США у найбільш кризових куточках світу, а з іншого — зросла сама кількість регіональних криз, як спровокованих внутрішніми причинами, так і таких, що виникли внаслідок активної експансіоністської політики Вашингтона.
Одним з прикладів цього є поступовий розпад режиму нерозповсюдження ядерної зброї через збільшення кількості держав, які прагнуть оволодіти ядерною зброєю. Це збільшення останніми роками стало настільки стрімким, що на початку нового тисячоліття Сполучені Штати зробили серйозну спробу переглянути основу своєї воєнної політики — доктрину ядерного стримування. Передусім це пов’язано з характером нових загроз на шляху втілення класичної формули ядерного стримування, тобто шляху відплати.
Серед практичних моментів такого кроку США варто зазначити запровадження нових видів зброї, які, хоч і призначені для вирішення конкретних практичних задач, проте з необхідністю впливатимуть на усе теоретичне підґрунтя американської політики. Йдеться про ядерні боєголовки надмалої потужності, так звані «міні-ньюкс».
Принципове рішення щодо розвитку цієї зброї було ухвалене в перший рік ХХІ ст., і до теперішнього часу в американській військово-політичній думці точиться дискусія про доцільність цього кроку. Основною проблемою тут може стати перегляд такої традиційної функції ядерного стримування, як стримування самих себе, а також спроба знизити поріг застосування ядерної зброї. Фактично це перекреслить головний ефект ядерної зброї, перетворивши її у майбутньому із засобу стримування ядерної війни на засіб її ведення. З іншого боку, очевидно, що класичне ядерне стримування сьогодні гостро потребує оновлення і зміцнення певних характеристик, які б дозволили йому і в постбіполярний період бути універсальною основою ядерної політики всіх існуючих ядерних держав.
Таким чином, метою даної статті є аналіз можливості введення ядерної зброї надмалої потужності у військовий арсенал США з точки зору наслідків для глобальної системи ядерного стримування. Впродовж останніх п’ятдесяти років саме ця концепція була основою стабільності відносин ядерних держав. У разі її ерозії міжнародна безпека може зазнати безпрецедентної системної кризи з непередбачуваними наслідками. Як основний об’єкт потенційного застосування «міні-ньюкс» буде розглянуто регіон Близького Сходу, оскільки саме іракські події стали відправною точкою для ініціатив з розвитку цього виду озброєнь. До того ж на сьогоднішній день потребує розв’язання «іранська криза».
У 2001 році зроблений Пентагоном «Огляд стану та перспектив розвитку ядерних сил США» (Nuclear Posture Review) вперше чітко вказав на фундаментальні зміни глобальної структури безпеки у постбіполярний період — це значною мірою пов’язано з певною трансформацією ролі ядерного стримування, зниженням його передбачуваності та надійності. Ідея була продовжена у Стратегії національної безпеки за 2002 рік. Згідно з її положеннями «малоймовірно, що стримування, засноване тільки на загрозі відплати, спрацює проти більш схильних до ризику лідерів «держав-ізгоїв», які здатні поставити на карту життя своїх співвітчизників та добробут народів». Тому, спираючись на постулат «неминучої загрози», «Сполучені Штати у разі необхідності діятимуть на випередження» [1]. Обидва ці документи склали основу «доктрини Буша», яка зараз фактично є стрижневим елементом зовнішньої політики Білого дому. У наступні кілька років в науковій літературі бурхливо обговорювалася проблема випереджальних і превентивних дій США, у результаті чого сформовано низку положень, розвиток яких, на думку багатьох учених і політиків, здатний підірвати існуючу систему ядерного стримування. Одним з таких положень став пункт про необхідність розвивати ядерну зброю малої потужності.
Дослідження Національного інституту суспільної політики «Раціональні вимоги до ядерних сил США і контролю озброєнь», проведене в 2001 році, містить пропозицію розвивати «високоточну ядерну зброю низької інтенсивності для можливого використання проти обраних цілей, таких як, наприклад, підземні засоби з виробництва біологічної зброї». Зацікавленість адміністрації у створенні нового типу ядерної зброї частково була підтверджена Д. Д. Краучем, заступником міністра оборони США з міжнародної безпеки, який 9 січня 2002 року сказав репортерам: «Ми прагнемо враховувати всі ініціативи. Одна з них підтримує ідею модифікації існуючих озброєнь з метою надання їм більшої ефективності проти . складних цілей, а також тих, що розташовані на великій глибині» [2].
Ідея створення такої зброї як така не є новою, оскільки ще у середині 1950-х років впливовий діяч американської атомної енергетики Т. Мюррей висловився за обмеження енерговиділення ядерної зброї. Він зазначав, що «новий напрям в нашій політиці можна охарактеризувати як «раціональне ядерне озброєння». Мається на увазі, що параметри нашого боєзапасу повинні задовольняти двом принципам. Воєнний принцип припускає, що зброя, яку ми виробляємо, повинна бути дійсно придатна для цілей реальної війни. Другий принцип нагадує, що використання цієї зброї у війні диктується моральними міркуваннями» [3].
Завантажити реферат