Сторінка
4
4. Зв’язок між розвитком цього виду зброї і руйнуванням режиму ядерного нерозповсюдження відсутній, оскільки прагнення держав до ядерної зброї обумовлюється виключно регіональними аспектами безпеки, такими як відновлення балансу сил з потенційними супротивниками. (Це твердження є досить суперечливим, оскільки нинішня американська військова присутність в регіонах потенційної небезпеки режиму нерозповсюдження (Близький Схід і Корейський півострів) надають проблемі глобального характеру.)
5. Ядерна зброя завжди відрізнятиметься від звичайної передусім своїми радіаційними наслідками для навколишнього середовища, що збільшує ефект стримування у свідомості супротивників, з одного боку, і зберігає обережність американських лідерів — з іншого. Звичайним озброєнням бракує стримувальної цінності навіть найменших ядерних озброєнь. Усі країни, включаючи «держави-ізгої», розробляють ядерну зброю з метою використати її психологічний, символічний і стримувальний ефект. Таким чином, загроза застосування під час кризи навіть надмалої ядерної зброї має значніший потенціал стримування, ніж загроза використання звичайних озброєнь. Фактично вибір «міні-ньюкс» — це знову ж таки більше загроза застосування, ніж реальне застосування. Загроза є основою стримування, а на деяких супротивників США може вплинути лише специфічний тип загроз. Тут доцільно навести вислів професора Французького інституту стратегічних досліджень, генерала А. Бофре: «Яким би складним не був ланцюг аргументів, ефект стримування заснований на страху, що інша сторона вдарить першою. Оскільки якщо ніхто не боїться, що інший вдарить першим, — немає ядерного стримування» [17]. Характерно, що це вислів середини 60-х років ХХ ст., коли концепція ядерного стримування у відносинах двох наддержав переживала основні етапи свого формування і в умовах непрозорості відносин гостро потребувала таких підкріплюючих чинників як загроза.
Сьогодні послідовники розробки «міні-ньюкс» виходять з аналогічних міркувань. Наприклад, позиція Ірану вбачається такою ж непрозорою, як і позиція Радянського Союзу на початкову «холодної війни». Можна навести певні паралелі між сприйняттям американською політичною думкою Радянського Союзу на початку ядерної конфронтації і нинішнім сприйняттям нею можливої конфронтації з Іраном. Так, ще у 1980-х роках К. Пейн відзначав складність параметрів стримування СРСР як через принципові відмінності стратегічних культур — радянської і американської, так і за іншими чинниками. СРСР зазнав величезної шкоди у Другій світовій війні, але вистояв, зберігши політичну єдність, здатність до економічного відновлення і показавши всьому світу, що потенційно можуть витерпіти радянські люди. Водночас цей приклад надав радянському військово-політичному керівництву можливість вважати, що поки існує це саме керівництво, перемога варта зусиль, оскільки для радянської культури притаманна ідея про те, що найціннішим є не населення або індустрія, а політичний контроль. На відміну від американців радянські військові мали велику владу в доктринальних і військово-технічних питаннях. Причому військові професіонали, особливо російські військові, завжди зневажливо ставилися до таких категорій, як політичний торг, що є основою політики стримування. Цим обумовлене декларування радянською стороною переможного характеру ядерної війни [18].
Іран також зазнав величезної шкоди в ірано-іракській війні, понад те, певна шкода була пов’язана саме із застосуванням проти Ірану зброї масового ураження, зокрема хімічної. Подібно до СРСР, у східних державах завжди високо оцінювалася роль керівництва держави, а інтереси непричетного до політичної влади населення зазвичай не розглядалися. Нинішня поведінка право-консервативного керівництва Ісламської Республіки Іран на чолі з президентом М. Ахмадінеджадом демонструє безкомпромісність іранського підходу до, здавалося б, життєво важливого для Ірану питання.
Крім того, сьогодні в американській політичній думці поширена ідея про те, що метод аналізу теорії ігор, на якому грунтується концепція стримування, виходить із західноєвропейської філософської традиції і може суперечити стереотипам мислення представників інших культур, таких як, наприклад, ісламська. Оскільки іслам не піддався процесам Реформації, він позбавлений гнучкості, притаманної англо-американській політичній культурі, в надрах якої і зародилася концепція ядерного стримування [19]. Теза про невідповідність стратегічних культур — радянської і американської, згодом була спростована політичною практикою.
Для Ірану загроза розбомбити ключові цілі звичайними озброєннями може виявитися недостатньою для того, щоб утримати керівництво держави від рішучих дій, вважає Дж. Заборські. По-перше, Іран сам володіє значним потенціалом звичайних озброєнь, як наступальних, так і протиповітряної оборони, а отже вживатиме адекватних заходів проти своїх супротивників; по-друге, більшість іранських підприємств зі зберігання і виготовлення зброї масового ураження розташовані під землею.
Останнє є відносно новим фактом з точки зору проведення історичних паралелей, і саме він виводить нас поза рамки класичного сприйняття стримування, пояснюючи мотивацію американських авторів, які наполягають на необхідності зміцнення американського ядерного стримування такими засобами, як «міні-ньюкс». Отже, робить підсумок Д. Заборські, високоточні міжконтинентальні балістичні ракети (проти яких безсила звичайна система ППО), обладнані «міні-ньюкс» підземного проникнення, зможуть досягти значно більшого ефекту стримування, ніж звичайні озброєння аналогічної точності. Варто зазначити, що в даній ситуації йдеться про підвищення переконливості насамперед «розширеного» стримування (extended deterrence), оскільки можливості первинного стримування (primary deterrence) і зараз визнаються достатньо високими завдяки стримувальній потужності стандартних ядерних озброєнь.
Втім сьогодні неможливо говорити про самостійну дію цих двох елементів стримування, оскільки утримання агресора від виробництва ЗМУ, насамперед ядерного, безпосередньо впливатиме на первинне стримування атаки супротивника проти США. Можлива нераціональність лідерів «держав-ізгоїв» є підставою для сумнівів щодо переконливості первинного стримування, проте після невдалого пошуку ЗМУ на території Іраку дедалі більше голосів в американській політичній думці лунає проти теорії про загрозу з боку нераціональних лідерів. Її підтримують такі науковці, як Д. Уолтц, Д. Мершеймер, Дж. Содерблом, доводячи на прикладі С. Хусейна реальність стримування агресії таких лідерів стандартними ядерними озброєннями.
Ще одним важливим моментом зміни концептуальних положень воєнної політики США, особливо щодо Близького Сходу, є теоретична основа «доктрини Буша», базована на концепціях превентивного і випереджального ударів. І якщо «випереджальний удар» загалом є терміном виключно воєнним і має на увазі атаку супротивника в процесі його підготовки до агресивних дій, то превентивний удар орієнтований саме на запобігання здатності супротивника до повноцінної агресії. Згідно зі словником Merriam Webster латинське дієслово praevenire, від якого походить англійське to prevent — позбавляти можливості або надії успішно діяти, а також запобігати існуванню [20]. А основною функцією «міні-ньюкс», як зазначалося, має стати запобігання «державам-ізгоям» розвивати зброю масового ураження, передусім ядерного. Сьогодні основною загрозою режиму нерозповсюдження ядерної зброї є Ісламська Республіка Іран, яку президент Буш у своєму щорічному зверненні до американського конгресу 1 лютого 2006 року назвав «нацією, яка утримується як заручник маленькою елітою клерикалізму, яка ізолює і пригноблює свій народ» [21]. Що ж стосується нової Стратегії національної безпеки США (березень 2006 року), то документ наголошує на необхідності «продовження проактивних зусиль щодо зміцнення режиму нерозповсюдження». Мається на увазі намір «попередження та подолання ракетних та ядерних загроз до того, як вони будуть втілені у життя» [22]. Тобто нинішня Стратегія національної безпеки фактично підтверджує тезу щодо превентивного реагування на виникнення ЗМУ в арсеналах «держав-ізгоїв», а «міні-ньюкс» є ідеальною зброєю превентивного вирішення проблеми.
Завантажити реферат