Сторінка
2

Ядерна зброя малої потужності в контексті сучасної політики сша на близькому сході: проблема стримування

Тривалий час питання про створення ядерної зброї малої потужності залишалося поза особливою увагою американського військово-політичного істеблішменту, оскільки глобальне ядерне протистояння з СРСР, засноване на можливостях взаємного гарантованого знищення, вимагало максимально могутньої зброї. Проте після краху Радянського Союзу і фактичного розпаду біполярної системи міжнародних відносин питання про створення «міні-ньюкс» отримало нове життя.

Перебіг війн у Перській затоці 1991 р. та в подальшому — в Іраку засвідчив, як вважали науковці (Т. Даулер, Дж. Говард), що:

1. Потужність звичайних озброєнь США недостатня для знищення підземних об’єктів військової інфраструктури.

2. Імовірність застосування Сполученими Штатами ядерної зброї проти таких держав, як Ірак, є надзвичайно низькою, оскільки мета — знищення підземної військової інфраструктури — аж ніяк не означає повного знищення держави, що може стати результатом застосування наявної ядерної зброї.

Отже, поставав логічний висновок про необхідність розробки зброї підземного проникнення, ефективнішого, ніж весь клас звичайних озброєнь, і водночас менш деструктивного і небезпечного щодо наслідків, ніж ядерна зброя. У 2001 р. в «Огляді стану та перспектив розвитку ядерних сил США» стверджувалося про необхідність «модифікувати, удосконалювати існуючі ядерні сили і розвивати концепції створення систем ядерної зброї, краще пристосованих для потреб нації» [5]. Проголошений у документі принцип подальшої розробки ядерної зброї надмалої потужності є певною мірою революційним, оскільки створення такого класу ядерної зброї (від декількох десятих Кт до 2-3 Кт) теоретично заповнить порожнину між звичайними і ядерними озброєннями. Причини розробки висловлені в Огляді стану та перспектив розвитку ядерних сил США: «Існуючі звичайні озброєння неефективні для довготривалого фізичного знищення глибоких підземних складів і підприємств», а нинішні ядерні озброєння мають обмежену можливість проникнення в ґрунти, що не «забезпечує високої вірогідності поразки цих важливих цілей. Більш ефективна зброя підземного проникнення надаватиме можливості атакувати заглиблені цілі, використовуючи ядерні боєголовки значно меншої потужності. Така потужність дозволить досягнути максимальної поразки об’єкта і одночасно знизити ступінь зараження наземної інфраструктури» [5].

Нагадаємо, що у 1994 р. в США був прийнятий Закон Спратт-Фурса, який забороняє виробництво ядерних боєзарядів потужністю менше ніж 5 Кт. Причиною стали побоювання, що в умовах реальної війни військові не утримаються від застосування «міні-ньюкс», що спровокує ескалацію повномасштабної ядерної війни [6]. Втім, цей Закон не став перешкодою для розробки нині існуючої протибункерної ядерної боєголовки В61-11 потужністю 5 Кт.

Одним з можливих мотивів створення нових озброєнь є те, що ступінь заглиблення В61-11 не перевищує 20 м. Крім того, В61-11 непридатна в умовах тактичної війни, оскільки використання заряду в 5 Кт здатне спровокувати велику наземну катастрофу із загибеллю десятків тисяч мирних жителів. Таким чином, В61-11 фактично не відрізняється від стандартних ядерних озброєнь, оскільки, скоріше, є зброєю стримування, ніж війни — отже поділяє традиційну функцію класичних ядерних озброєнь, яка полягає не в їх застосуванні, а лише у його загрозі.

Ця функція була продемонстрована В61-11 у 1996 р., коли США загрожували застосувати її проти Лівії. Коли американська розвідка доповіла, що лівійці будують великий підземний завод хімічної зброї, міністр оборони У. Перрі публічно заявив, що США використають увесь спектр озброєнь для того, щоб зупинити спорудження. Один з помічників У. Перрі Р. Сміт, розшифрувавши навмисну невизначеність заяв адміністрації, повідомив журналістам, що оскільки Сполученим Штатам не вистачає можливостей звичайних озброєнь для знищення такої цілі, то В61-11 стане «зброєю вибору» для цієї ролі. І хоча невідомо, які саме чинники вплинули на рішення лівійського керівництва, проте спорудження заводу тоді було припинено [7].

Рішення про розробку мініатюрних ядерних боєзарядів дістало широкого резонансу в американській політичній науці — у «міні-ньюкс» з’явилися як супротивники, так і адвокати, причому в кожній з груп можна назвати імена відомих науковців. Характерно, що вся дискусія точиться саме навколо категорії ядерного стримування, яка є серцевиною полеміки.

До групи опонентів входять такі відомі політологи, як Р. Нельсон, Ю. Керролл-молодший, С. Саган, Р. Макнамара. Їхня позиція грунтується на таких тезах.

1. Неефективність «міні-ньюкс». Основна мета такої зброї — ураження заглиблених об’єктів (виробництва з розробки ЗМУ), водночас існуючі моделі зброї здатні заглиблюватися не більше ніж на 20 м (10 м у скелястій місцевості), якщо ж таке виробництво розташоване на глибині 50-300 м, то для їх знищення знадобиться боєголовка потужністю не менше ніж 100 Кт. Вибух зброї такої потужності на малій глибині може створити кратер, діаметр якого буде більше, ніж діаметр зони, що утворилася внаслідок терактів 11 вересня 2001 р., і сформує величезну зону небезпечних радіоактивних опадів [8]. Більшість аналогічних виробництв, що існують на сьогоднішній день, розташована на глибині 500-700 м, що автоматично робить ці об’єкти невразливими для ядерної зброї малої потужності [9].

2. Проведений фізичний аналіз свідчить про те, що місія зі знищення заглиблених цілей ядерними боєголовками неможлива без масованого радіоактивного зараження місцевості [10]. Згідно з приблизними розрахунками бомба підземного проникнення потужністю 1 Кт, застосована в такому густонаселеному центрі, як, наприклад, Багдад, призведе до поширення радіації на кілька квадратних кілометрів, що спричинить загибель десятків осіб. Ще делікатнішим є питання ураження складів і виробництв хімічної і біологічної зброї. Удар по такому складу або виробництву вважається ефективним лише за умов повного знищення всієї зброї, яка існує на даному об’єкті, — ситуація реальна лише за максимально точного влучення заряду по цілі. Якщо ж заряд лише частково знищить об’єкт, то активні елементи хімічної або біологічної зброї, що залишилися, розсіяться вибухом та перетворяться на реальну загрозу для життя мирного населення і самих солдатів.