Сторінка
3

Ядерна зброя малої потужності в контексті сучасної політики сша на близькому сході: проблема стримування

3. Створення такої зброї зведе нанівець самостримувальну функцію стандартних ядерних озброєнь. В одній зі своїх перших праць Генрі Киссінджер, оцінюючи причини незастосування Сполученими Штатами ядерної зброї проти СРСР у період ядерної переваги Вашингтона, зазначав: «Потужність наших деструктивних можливостей створила парадоксальний результат, адже вона провела межу нашої готовності застосувати цю силу. Ми у певному сенсі стримували самі себе відносно власних арсеналів стримування» [11]. «Міні-ньюкс» ведуть до зникнення цієї функції, фактично знижуючи «поріг застосування» ядерної зброї. У подальшому це може призвести до розмивання бар’єра між війнами із застосуванням звичайних озброєнь і ядерною війною, підвищуючи імовірність останньої у багато разів. Це рішення, на думку багатьох політологів, не тільки виводить США поза рамки класичного стримування, а й фактично перебуває на протилежному полюсі ідеї ядерного роззброєння.

4. Зниження «порогу застосування» ядерної зброї автоматично поставить «міні-ньюкс» в одну категорію із звичайними озброєннями, що може реально створити ефект без’ядерного миру, за якого хибні розрахунки співвідношень арсеналів «міні-ньюкс» сприятимуть ескалації конфліктів. Класик неореалізму Дж. Мершеймер говорить про світ, вільний від ядерної зброї, так: «Стабілізуючий ефект ядерної зброї — обережність, яку вона формує, безпека, яку підтримує, створена ним приблизна рівність і чіткість співвідношення сил — все це буде втрачено. Мир у такому випадку залежатиме від інших вимірів нового порядку — кількості полюсів і розподілу сил між ними» [12]

5. Потенційні загрози (у даному випадку загроза застосування «міні-ньюкс») ведуть до так званої «пастки зобов’язань», коли лідер держави, що практикує стримування у спосіб загрози, змушений виконати загрозу з метою підтвердити переконливість стримування. Лідер держави може віддати наказ застосувати «міні-ньюкс» проти бункера хімічної зброї, навіть якщо він вважає цей захід надто суворим, оскільки невиконання обіцяної загрози один раз здатне «дискваліфікувати» переконливість стримування [7]. Прийнята у грудні 2002 р. Національна стратегія боротьби зі ЗМУ підкреслювала: «США підтверджують своє право відповісти руйнівним ударом — включаючи застосування усіх можливих видів озброєнь — на використання ЗМУ проти Сполучених Штатів, наших збройних сил за кордоном, а також наших друзів і союзників». Інакше кажучи, між стримуванням і реальним застосуванням зброї часом існує дуже тонка рівновага.

6. Відмова США від ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) стала фактичним приводом для продовження розробки «міні-ньюкс», понад те, існують побоювання, що за сучасних умов нарощування ядерних озброєнь в США світу загрожує тотальне ядерне розповсюдження, особливо на Близькому Сході. Застосування «міні-ньюкс» проти неядерних держав підірве міжнародну політику ядерних держав щодо незастосування ядерної зброї першими, тобто скасує їх зобов’язання згідно з негативними гарантіями. Цей ефект підсилюватиме порушення мораторію на ядерні випробування, оскільки нові озброєння вимагатимуть випробувань. Це остаточно дискредитує ДВЗЯВ і засновану на ньому філософію ядерного нерозповсюдження.

Відмова від надання негативних гарантій неядерним державам призведе до зниження ядерного порогу іншими державами і до спроби насамперед «держав-ізгоїв» убезпечити себе від загрози з боку США у спосіб розробки власних ядерних арсеналів [13].

Позиція групи захисників рішення про розробку мініатюрних ядерних боєзарядів, яку підтримують такі вчені, як К. Пейн, Дж. Заборські, П. Робінсон, грунтується на таких тезах.

1. Здатність зміцнити стримування супротивника менш могутнім, проте адекватнішим для сучасного середовища безпеки ядерним арсеналом. Спочатку прикладом такого супротивника були Ірак та Іран, тому особливості місцевості розглядалися, виходячи з географічних характеристик близькосхідного регіону. Можливість знищити підземні виробництва і склади ЗМУ потенційного супротивника підвищує шанси утримати супротивника від створення такого роду виробництва і складів. Передусім йдеться про ядерну зброю, проте береться до уваги також хімічна і біологічна [14].

2. Необхідність підвищення переконливості американського ядерного стримування. Пол Робінсон, директор Національної лабораторії Сандіа в Альбукерке, зауважує: «Я несподівано почав побоюватися, що численні публічні заяви американських офіційних представників щодо переоцінки тієї унікальної ролі, яку відіграє ядерна зброя у зміцненні нашої і світової безпеки, змусять людей повірити у те, що ядерна зброя вже не має ніякої цінності» [15]. Дійсно, величезний деструктивний ефект ядерної зброї створив функцію самостримування, про яку знають усі, причому практично всі впевнені, що США не візьмуть на себе вантаж відповідальності за знищення цілої держави з її населенням і інфраструктурою. «Міні-ньюкс» як оперативну зброю за потужністю можна порівняти зі звичайними озброєннями, що робить її застосовуванішою. Проте, незважаючи на зниження потужності й деструктивної дії, основні характеристики наслідків ядерного вибуху все ж таки лишаються неминучими — це знижує ефект застосування у атакуючої сторони, а також відповідно підвищує можливості стримування потенційного супротивника [16]. Крім того, у разі атаки опонента у США залишається загроза ударом відплати.

3. Класичне стримування, засноване на масованій відплаті, може не спрацювати проти лідерів «держав-ізгоїв», які мають інші цінності. Наприклад, у 1982 році Аргентина окупувала Фолклендські острови, що належали Великобританії, і почала війну, не побоюючись ядерної відплати. Тодішній лідер Аргентини Леопольдо Гальтієрі так пояснював своєму держсекретарю ці дії: «Ми не можемо пожертвувати нашою честю . Ви зрозумієте, що аргентинський уряд повинен виглядати гідно .» [14]. Крім того, за спогадами колишнього міністра оборони США Р. Макнамари, у 1992 р. на конференції в Гавані Ф. Кастро відверто казав про те, що був готовий до використання радянської тактичної ядерної зброї проти США. Понад те, він добре розумів, що результатом застосування цієї зброї стане знищення Куби, але висловлював впевненість, «що будь-який лідер вчинив би так, якщо його країні загрожувало б завоювання» [13]. Тобто «міні-ньюкс» перетворюються на зброю війни, якщо лідер держави доводить свою нераціональність і розв’язує війну проти США, незважаючи на можливість відплати стандартною ядерною зброєю. Одночасно підвищується так званий моральний аспект стримування, коли народ держави-опонента припиняє бути заручником загарбницьких планів свого лідера. Потенційною метою збройних сил США стають об’єкти суто військової інфраструктури, що за дотримання влучності ударів і малих радіоактивних викидів на поверхню землі (обіцяних розробниками «міні-ньюкс») потенційно мінімізує шкоду для цивільного населення. Поява «міні-ньюкс» в арсеналі США дасть змогу їм вирішувати оперативні воєнні завдання, «мінімізуючи шкоду для цивільного населення» порівняно з наслідками удару звичайних ядерних сил.