Сторінка
1

Формування двопартійної системи в Англії

План

1) Вступ;

2) Виникнення і розвиток англійського парламенту;

а) Палата лордів;

б) Палата громад;

3) Формування і розвиток двопартійної системи;

а) Віги (ліберали);

б) Торі (консерватори);

4) Англійський парламент в XX ст.;

5) Висновок;

6) Література. Вступ

Як свідчить історія, різні народні ради існували в усі часи, починаючи з V століття до нашої ери, але всі вони виконували майже однакові функції. По-перше, всі ради допомагали правителям у мудрому вирішенні державних питань. По-друге, всі ради виконували волю суспільства, беручи до уваги вимоги громадян під час прийняття рішень. Перехід таких дорадчих органів у самостійні, незалежні законодавчі інституції, пов’язаний з такими явищами, як поширення освіченості, різноманітних заходів комунікації, та з розвитком виборчих систем і політичних партій. Такі дорадчі органи отримали назву "парламент", саме завдяки англійському народу. Вчені говорять, що чим краще розвинута держава тим вона більше наближається до двопартійної системи парламенту, коли народні маси кажуть тільки "за" або "проти" якогось рішення. Такою країною є Великобританія.

Виникнення і розвиток англійського парламенту

Коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він не думав, що це стане поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Хартія Вольностей, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVІІ ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

На початку XІІІ ст. внаслідок непослідовної політики англійського короля проти нього зчинився бунт феодальної верхівки, яка змусила монарха власноруч обмежити свою владу шляхом розширення прав та вольностей його безпосередніх васалів. Для гарантування незмінності положень Великої Хартії повинен був утворитися виборний колегіальний орган. Нова інституція поступово здобувала назву "парламент" від давньофранцузького слова "parlеr" – говорити.

Парламент мав і має величезний вплив на політичні погляди і переконання та на розвиток нових ідей в суспільстві. Всі міністри є членами однієї з палат парламенту і відповідальні перед ним за свої вчинки та за дії своїх підлеглих. Будь-який уряд може залишатися при владі лише доти, доки йому забезпечена підтримка Палати громад, що володіє виключним правом на розгляд усіх законопроектів.

Британський парламент складається з трьох гілок: Палати лордів (House of Lords), Палати громад (House of Commons) та Корони (Sovereіgn).

Палата лордів

Саме початок спільних засідань лордів заклав основи плюралістичної системи у Великій Британії. Ще в ХІІІ ст. задля гарантій дотримання умов Великої хартії вольностей до складу спеціальної колегії, що грунтувалася на принципах станового представництва, спочатку повинні були ввійти 25 вищих феодалів. Проте, новостворений орган, який носив чіткий відбиток станового представництва, відігравав скоріше дорадчу роль при монархові. Однак на відміну від інших станово-представницьких установ середньовічної Європи колегія діяла на постійній основі.

Подальше суперництво Корони й підданих призвело до пропозиції 1265 року вищих феодалів доповнити склад нового органу представниками нижчих станів. До XІV ст. вони засідали разом з лордами. А з прийняттям в 1330 році Вестмінстерського статуту пери виокремились у самостійну палату. З розвитком нової інституції поступово виражалися її функції та повноваження як вищої судової інстанції.

Однак попри досить важливі функції верхня палата парламенту з часом зійшла на другорядні ролі в британській політичній системі. Цьому сприяла ціла низка історичних причин: загибель величезної кількості дворян під час війни Білої та Червоної троянд, а саме династії Йорків і Ланкастерів, відсторонення від реальних фінансових важелів впливу, невідповідність добі промислової революції та поступової демократизації публічної сфери. В той час, коли в нижній палаті починали формуватися партійні структури, коли тут розглядалися насущні проблеми законодавчого регулювання ділової активності буржуазії як рушійної сили британської економіки, Палата лордів залишалася елементом феодальної доби, а авторитет перів падав.

Духовні лорди- це вищі ієрархи англіканської церкви, які до XVІІ століття складали більшість верхньої палати. Однак бурхливі історичні події призвели до значного скорочення їх кількості у палаті: залишилися лише архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також деякі єпископи.

Ординарні лорди по апеляціях призначаються довічно. Ще з середньовічних часів Палата лордів виконувала функції вищої судової інстанції. Однак поступовий розвиток правової системи вимагав того, щоб юридичними питаннями займалися кваліфіковані спеціалісти. З кінця ХIХ ст. до складу Палати перів почали вводитися юристи, завдання яких полягало у розгляді конкретних апеляційних справ. Юрисдикція Палати лордів поширюється на всі цивільно-правові справи у Великій Британії та на всі кримінальні справи в Англії, Уельсі та Північній Ірландії. Палата не розглядає ці справи у повному складі, вона лише вимушена погоджуватися з думкою спеціалістів у цій галузі, тобто з ординарними лордами по апеляціях.

Палата перів має свого голову, якого називають лордом-канцлером. Він має менше повноважень, ніж спікер нижньої палати, хоча і може, на відміну від нього, брати участь у дебатах та голосувати, як й інші члени парламенту. Лорд-канцлер також є членом уряду, обіймаючи посаду міністра юстиції і беручи участь у розгляді справ ординарними лордами по апеляціях.

Щодо законодавчих функцій Палати лордів, то вони є дуже обмеженими і зводяться фактично до розгляду законопроектів по конкретних справах. Ще "Біллем про права" 1689 року за нижньою палатою було закріплено верховенство в галузі законотворчості - верхня палата не може втручатися до законодавчого процесу. Єдиним повноваженням лордів є право затримати прийняття закону до наступної сесії, тобто на один рік, а законопроектів, що стосуються фінансової сфери, - лише на місяць. Таким чином, законодавчі повноваження верхньої палати майже цілковито зводяться до консультативних функцій і функції стримування членів Палати громад.

Палата громад

На відміну від верхньої палати, Палата громад з часів прийняття "Білля про права" формально володіє надзвичайно широкою компетенцією і грунтується на принципі верховенства закону, тобто актів парламенту, що приймаються тільки громадами як представниками всього народу. Історично склалося, що тільки законами регламентуються конституційні засади державного ладу, головні аспекти функціонування фінансової сфери, затверджується бюджет, призначаються судді. Палата громад як виразник інтересів усього суспільства володіє правом контролю над урядом. Проте, усіма повноваженнями, через які саме нижню палату в більшості випадків вважають парламентом, вона була наділена не завжди.