Сторінка
5

Петриківський розпис другої половини ХХ століття

Розглядаючи одну з його робіт панно “Метал та хліб” можна побачити, що на темному фоні зображені 2 квітки. З верхньої у нижню ллється струмінь розплавленого металу. Тільки струмінь цей - з тисячі маленьких квіточок. Центральні деталі композиції облямлені колоссям.

Робота присвячена відкриттю доменної печі на заводі “Криворіжсталь”. Достатньо одного погляду, щоб упевнитись, наскільки оригінально, самобутньо вирішує автор тему трудового союзу робітників та селян.

Зачаровують своєрідністю авторського бачення і ті його твори, які присвячені Придніпровському степу. Ось величезне поле квітучого соняшника - дивовижна золота планета. І на її фоні - сірі журавлі, що нагадують фантастичних птахів. А ось знову Придніпровський степ, і знову квітучий соняшник. На цей ряд схилились над чорними та червоними фігурами коней. Цей твір виконаний на витягнутому форматі, що підкреслює велич степового простору.

А в іншій роботі “Лебедина вірність” - вертикальний формат показує безкінечну висоту неба, неминучість загибелі спрямованого до землі лебедя, що щойно став сиротою.

До числа перших творчих успіхів можна віднести портрет Т.Г.Шевченка, виконаний в техніці підлакового розпису, облямований соковитим петриківським орнаментом.

Шевченківська тема присутня і в творі “Реве та стогне Дніпро широкий”, наповнена динамікою нічної бурі, тривожним, бентежним, неспокійним очікуванням значної зміни. [7,21].

Хоча розглянуті були тільки деякі твори В.І.Соколенка та Ф.С.Панка, але й вони переконують в тому, що обидва ці майстри утверджують та розвивають в петриківській графіці тематичні композиції, побудовані на декоративній основі.

Творчість Василя Соколенка та Федора Панка є основою для аналогічних пошуків й інших петриківський майстрів цього ж середнього покоління.

До числа найбільш яскравих творів цього плану треба віднести перш за все композицію М.Т.Шимацької на тему народної пісеньки для дітей “Сорока-ворона кашку варила”. [10, ст.54].

Цим проте, не вичерпувались шляхи і засоби побудови тематичних композицій петриківчанами рафіками. Чим далі, тим більше можна було зустрітись з бажанням збагатити змістовну частину композиції шляхом введення в орнаментальний рисунок слів, написів, цифр. Не володіючи шрифтами в достатній мірі, петриківські майстри писали звичайні літера й цифри та заповнювали їх квітами з того ж репертуара, що й в орнаменті. Проте це не давало й невзмозі дати єдності шрифту чи малюнку, це не призводило до органічного злиття тексту та орнамента. І все ж правильний шлях був, нарешті знайдений.

На одному з малюнків, експонований на виставці у Дніпропетровську, майстриня Н.М.Шулик лозунг “Хай завжди буде сонце” не ввела в орнамент - він сам був невід’ємною частиною цього орнаменту, так як кожна літера складалась з пелюсток квітки, що росте на тоненькому стебельці. Не для усіх літер була знайдена гарна форма, але в цілому це була знахідка. Подальший розвиток цього прийому знаходимо в плакаті Зої Кудіш “Мир-Праця-Свобда” (1967), вирішеному виключно декоративними засобами. Малюнок цього плакату представляє собою традиційну квітучу гілку з багатьма пишними квітами, подібними на півонії. Традиційною є розгортка на площині кожної півонії: пелюстки переднього плану опустились донизу та розгорнулись в площині; середня частина квітки дана в профіль, а пелюстки, розміщені протилежної невидимої частини, підняті над квіткою, ніби трохи витягнуті і кожній з цих пелюсток завдана конфігурація відповідної літери. Автору цього плаката на республіканському конкурсі політичного плакату була присуджена одна з прямій.

Це все доказує те, що в останні роки стала помітнішою роль петриківський майстрів у розвитку українського політичного плаката. Наскільки підвищилась їх майстерність і в цій галузі мистецтва, можна побачити в вище представлених творах.

В такій же манері художниками Г.Павленко-Черниченко, М.Тиченко та І.Скицюком було створено серію ювілейних панно.

В них, як і в плакаті З.Кудіш, слова, цифри та емблеми вкомпоновані в пишний квітковий орнамент і в більшості випадків самі стають елементами орнаменту.

Таким чином, ми можемо говорити про те, що пошуки необхідних рішень для тематичних композицій пішли двома шляхами одночасно. Намагання об’єднати станковий малюнок з декоративним призвели до поразки. Новий підхід до використання в орнаментальній композиції тексту виправдав себе. Ведуче місце зайняли тепер жанрові композиції з зображенням птахів і тварин. До цього можна додати, що такого роду твори налжали не тільки Василю Соколенку та Федору Панку, яким ми приділили більше усього увагу, як ведучим майстрам середнього покоління. Ми вже згадували про композицію М.Т.Шимацької “Сорока-ворона”. Інакше за почерком, але таке ж виразне панно з птахами належить майстрині Ганні Самарській. До жанрових композицій звернулись в цей час і найстарші майстрині. А.К.Ісаєва зобразила трьох молодиць, які йдуть до хати. Їй належить малюнок “Дівчата калину рвуть”. І.У.Тимченко представила на виставку свій новий твір “Збирання кукурудзи”. Звичайно, роботи цієї групи майстринь старшого покоління відрізняються від композицій В.Соколенка та Ф.Панка не тільки майстерністю, але й характером образів. Вони достатньо примітивні і за трактовкою форми і композиційно. Але все ж таки сам факт появи жанрових мотивів в творчості і найстаріших майстринь говорить тільки про те, що зацікавленісь тематичними композиціями стала всезагальною для петриківських майстрів. Але в цьому питанні неможливо зупинятися на знайомстві з творами старшого та середнього покоління.

За останні роки 60-х зацікавленість до станкової петриківської графіки різко піднявся і в середовищі петриківської художньої молоді. Саме в силу цього в Петриківці в останні роки було відкрито відділення Дніпропетровського художнього училища, куди просто побігла молодь. Було б помилкою розглядати петриківське відділення, як училище звичайного типу з широкими програмами за різними галузями знань. Перш за все, в цьому училищі немає ніяких загальноосвітніх предметів, так як туди приймали або закінчивших 10 класів середньої школи або взагалі учнів, що успішно навчаються в 8-10 класах. Такими чином, учні художнього училища були зайняті тільки спеціальним предметом. А цей предмет викладається не за загальними програмами художніх училищ, а за програмами самих викладачів - В.І.Соколенка та Ф.С.Панка, які й вивчають молодь. Усе нове усе найкраще, що вони створюють самі, усе найбільш хвилююче їх як художників вони передають своїм учням, діляться з ними не тільки результатами своєї художньої праці, але й художніми задумами. Це той колектив, в якому творчий початок є основою буття колективу. Тут й передаються художні традиції, тут зароджується і формується усе те нове, що рухає мистецтво петриківчан вперед.