Сторінка
5
Також Марія Стефак із села Шешори творить диво-рушники. Завдяки натхненній праці вишивальниці вишивка широко проникає в побут і стає найбільш популярним видом декоративного мистецтва працюючи у вишивальних цехах, фабриках художніх виробів (ім Лесі Українки у Львові, ім Т. Шевченка в Косові) художніх майстернях, організованих окремих центрах вишивальниці прикрашають чудовими узорами різні побутові предмети , що розходяться по всій нашій Україні. За зразками народних вишивок працюють гуртки любителів художнього вишивання, організовані в містах і селах при школах і клубах.
У безлічі варіантів узорів дуже яскраво виступають декоративні якості народних вишивок. Широко застосовуючись у сучасному побуті, мистецтво вишивання зараз розвивається як важлива галузь декоративно-прикладного мистецтва. У народних вишивках художники декоративно-прикладного мистецтва знаходять багатющий матеріал для творчих композицій і дають нові зразки стильної декоративності в тканині.
Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення у сільському та в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе. і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епохи вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовували узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.
Широкого розквіту мистецтва Покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.
Творчість сучасних майстрів, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня це велике надбання нашої культури.
4. Творчість майстрині по вишивці Михайлини Сабадаш
Старовинне мистецтво вишивки вже багато століть іде від покоління до покоління чаруючи глибинним змістом та поетичною красою душі людей. Українська народна вишивка завжди ставилася вишуканими орнаментами, гарним колоритом, високою майстерністю виконання та самобутністю. Не втратила свого значення вона й у наш час. Про це свідчить популярність виставок народного декоративного мистецтва, де вишивці відводиться значне місце. На таких виставках можна побачити й роботи заслуженого майстра народної творчості Михайлини Олександрівни Сабадаш.
Ми знаємо роботи невідомих майстринь та імена талановитих вишивальниць, у творах яких знайшли вияв традицій , накопичені усім їхнім родом або осередком за багато віків розвитку цього мистецтва. Досить згадати клембівські рушники, або вишивальниць з родини Шкрібляків . Тому б було не дивно, якби такої величини майстриня, як Михайлина Сабадаш, сформувалась у колі народних митців. Але сталося інакше – мистецтво вишивання вона опанувала самостійно. Народилася Михайлина Олександрівна 1912 року в невеликому с. Кубаївці, що заховалося у прикарпатських лісах.
Спочатку вишила серветку – мамі на Різдво, а потім рушником ікону прикрасила. А пізніше все село одягалося в її вишивки.
Твори Михайлина Сабадаш народженні натхненням, що дає рідна земля. Квіти допомогли їй зрозуміти різномаїття барв, ліси, гори, полонини навчили композиції, подарували відчуття гармонії, а співуча вразлива душа майстрині сповнює її твори поетичністю та пісенністю.
Дивно стає, коли подумаєш, як могла жінка, доля якої складалася нелегко пронести крізь усе життя здатність відчувати прекрасне і радіти йому, знаходити красу в найбуденніших речах.
А розраду вона знаходила у вишиванні та квітах. Біля хати не город посадила, а сад, де панує квітковий розмай. Звідки ж це захоплення, ця любов?
Подумалося, яке схоже світосприйняття таких художниць, як Михайлина Сабадаш, Катерина Білокур, Марі Приймаченко, Параска Хома . У кожного з них не город-квітник, і наснагу вони часто знаходять у барвистому розмаїтті квітів, виплеканих власними руками.
Михайлина Сабадаш вірно й певно передає в своїх творах естетичні вподобання народу, провідне світорозуміння багатьох поколінь. Це – гармонія і вишуканість, багатобарвність і водночас природність, це – традиційність орнаментального рисунка і його композицій, що йде від дідів, прадідів, і щось нове, своє. Орнаментальні мотиви вишивальниці являють собою комплекс образів, джерелом виникнення яких є реальний навколишній світ.
Саме тому створеним в орнаментах образам властива своєрідна умовність і узагальненість форм, як і взагалі в народному мистецтві.
Михайлина Олександрівна Сабадаш володіє багатьма техніками вишивки. Вона шиє гладдю, хрестиком і стебнівкою, але улюбленою є “низинкка”, як ласкаво називає її майстриня, тобто поперечна низь.
Наша майстриня, як то роблять у Карпатах, спочатку “розводить” чорним, тобто основний контур вишиває чорною ниткою, а потому вже заповнює узор різнобарв’ям. Саме тому, мабуть, її рушники такі стримані й вишукані. Чорний колір упорядковує інші барви й змушує їх “звучати” в лад – сильно дзвінко.
Візерунки Михайлина Сабадаш компонує традиційно, навіть класично, як для вишивок Прикарпаття: розташовує узор на обох кінцях рушника. Це переважно широка смуга основного мотиву між двома тонкими орнаментальними ланцюгами, за якими лежать симетрично розташовані ланцюгові закінчення.
Завантажити реферат