Сторінка
6

Народні майстри Гуцульщини та Покуття

Колірний, орнаментальний та символічний світ вишивальниці напрочуд різноманітний. Давня, вже майже забута символіка стає співзвучної розумінню сучасної людини. Завдяки широким асоціаціям і надмірній фантазії образи її вишивок поєднують нас з природою, занурюють у світ поезії, фольклору, звертають до глибини народного мистецтва й народної мудрості. Це йде від щирого, відкритого серця, палких почуттів і живої, неординарної думки.

Рушник “Біла ромашка” також вражає свіжістю та чистотою ясних суцвіть. Але вирішено все зовсім інакше, більш декоративно, лаконічно. Композиція має спокійний ритм вона навіть дещо графічна. Три кольори панують на полотні – білий, червоний, чорний. Але з ними Михайлина Сабадаш творить живий образ квітки. Дванадцяти пелюсткові головки ромашки значно більші від квіток композиційного центру, попередньо розглянутого узору. Їх вміщено в тонко окреслені ромби, що плетуть ланцюжки по обидва боки потрібної широкої смуги центрального візерунку.

Один із своїх візерунків Михайлина Сабадаш назвала “Гори димлять”. Незлічені крапки, що заповнюють біле тло ромбів, різномірно розкинуті по всьому орнаменту і навіть за його межами створюють враження густого туману. Того туману, що підіймається після довгих дощів. Найпростішими елементами традиційної гуцульської вишивки, не виходячи за межі усталених століттями умовностей геометричного візерунку, вишивальниця відтворює на рушнику літо в Карпатах. Вся композиція твору підтримує задум художниці і займає більшу площу, ніж звичайна її роботах, у ній є простір, а візерунок розбілений і тим самим полегшений.

У рушнику “Танець ”Коломийка”” основний візерунок сплетений ритмічно й елементи композиції наче витанцьовують аркан. Ритм уповільнений, але сильний і стійкий.

А в “Пролісках” на білому тлі рушника блакитні квіти де-не-де прошиті сріблястою ниточкою, наче росою побризкані. Так буває ранньою весною, коли ще не розтанув сніг, а з-під нього вже синіють тендітними пелюстками ніжні квіточки – проліски.

– Коли пастух жене на випас вівці, то вони так стежку на полонині витоптують, що вона набагато нижчою стає, бо ж вівці йдуть одна за одною слід у слід. То я й залишила білими ті стежки, вони й глибшими здаються поряд з кольоровим тлом полонини. А ось і баранячі роги. В кожному ж стаді свій ватажок. А там, в середині, наче смерічка виглядає – вона краса наших гір.

Так мислить Михайлина Сабадаш свій рушник “Вівці, мої вівці”. На обох його кінцях розміщені широкі смуги візерунка, який складаються з чітко окреслених і щільно підігнаних один до одного ромбів. Кожний з них несе в собі один і той же візерунковий мотив, який починає звучати на повний голос лише в загальній композиції. Вишивальниця за традицією прагне поділити узор на три частини, але водночас не наважується роз’єднати задуману цілісну композицію, тому вона “ріже” її тонесенькою смужкою, але більше ні чим не відокремлює. Крім того, ця смужка має іншу роль: вона надає нового змісту “одрізним” трикутникам – вони стають схожими на ті лісисті гори, що оточують полонини.

Пісню, так само як і любов до квітів, до роботи, а особливо до вишивання, не можна вилучити із життя Михайлина Сабадаш. Сама вона не складає пісень, але життя свого без них не мислить. Може, тому, що в народній пісні майстриня не рідко черпає наснагу, творчу думку для своїх узорів. Приклад тому рушник, що зветься “Материн подарунок”. Це мудрий і щедрий материнський подарунок. Там, засіяне любов’ю, трудним щастям, мережать стежки жалю і печалю: по веселому червоному узору рука майстрині тонко й обережно вивела візерунок чорною ниткою. І наче чуєш знайоме: “Два кольори мої, два кольори .”.

Ясність задуму, гармонія і логічність в узгоджені орнаменту з формою і практичним застосування виробу характеризує Михайлина Сабадаш. Вона компонує їх з великим відчуттям ритму, наповненості площини, майже ніколи не перевантажує композицію, робить її надзвичайно врівноваженою і стрункою. Михайлина Сабадаш створює гарний рисунок і вміє кольором зробити влучний акцент.

Художниця завжди прагне м’якого переходу від темного, насиченого кольору до білого, незайманого тла. Вона часто полегшує бічний візерунок, насичує повітрям і забезпечує його вростання в полотно тоненькими кривульками різної конфігурації, які, звершуючи візерунок, гармонійно поєднують вишивку з тканиною.

Свої твори Михайлина Сабадаш мислить не як щось абсолютно самоцінне. Вона бачить їх в інтер’єрі, у побуті. Щоб упевнитися в тому, досить глянути на асортимент решта створених нею. Крім рушників, що признані бути окрасою портрета на стіні, мисника або дзеркала, майстриня вишиває скатертини з серветами, окремі серветки під келихи з квітами або вази. Десятки різноманітних наволочок, а також покривала, портьєри вишитої її руками. Серед творів Михайлина Сабадаш ми знаходимо і багато одягу: жіночі і чоловічі сорочки традиційного крою та оздоблені, блузи та сукні.

Андрій Малишко якось сказав, що справжній поет той хто не тільки бачить навколишній світ, а й уміє малювати його своїми фарбами. Михайлина Олександрів Сабадаш малює світ ясними, опроміненими світлою любов’ю до рідної землі барвами малює закохано і щедро.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Наш край багатий талантами, особливо в таких галузях декоративно-прикладного мистецтва як художня обробка дерева та вишивання. Це пояснюється історичними та географічними чинниками нашого краю.

В даній роботі були згадані різні видатні майстри нашого регіну. Усі вони мали багато спільного в своїй творчій праці: це потяг до рідного народного коріння, використання місцевих мотивів з привнесенням у них свого бачення явища, особлива майстерність виконання та високий художній смак.

Усі згадані народні майстри творчо підходить до спра­ви, відомі як люди обдаровані, до­питливі, котрі постійно в пошуках нового.