Сторінка
4

Народні майстри Гуцульщини та Покуття

Свого часу його син Микола заснував свою майстерню, де передавав знання своїм учням. Є відомості і про приватну майстерню Михайла Бурдяка (заснована 1924 року).

Завдяки піклуванню Девдюка, його бажанню навчити інших, в Косові за короткий час було підготовлено ба­гато різьбярів, хоча до1920-их років різьбярів тут майже не було. Завдяки школі Девдюка різьба по дереву тут почала швидко розвиватися.

У 1930-их роках в Косові було стільки різьбярів, що вони об'єдна­лися в кооператив „Гуцульська різь­ба", а також співпрацювали із спіл­кою „Гуцульське мистецтво" (М. Ку-риленка), на базі який в 1939 році було створено артіль „Гуцульщина". Активним учасником цієї події був В.Г.Девдюк.

У повоєнні роки Василь Григо­рович не міг уже творчо працювати, але радо ділився досвідом і знання­ми з усіма, хто до нього звертався. Частими гостями в нього були студе­нти Косівського училища прикладно­го мистецтва, народні майстри, худо­жники, працівники музеїв.

В.Г. Девдюк був творчим консу­льтантом у Косівському училищі і його знання прислужилися в подальшому для розвою гуцульської штуки. Ло­зунг, який був доцільний ще на при кінці XIX століття „ . всьому може зарадити школа і ще раз школа", є актуальним як ніколи.

3. Народні майстри вишивки Покуття

Найбільш масовим видом народної творчості Прикарпаття є мистецтво художнього вишивання. Народилося воно ще тоді, коли з’явилося домоткане полотно.

Вишивання часто використовується як прикраса жіночого і чоловічого одягу, предметів домашнього вжитку, як оздоба рушників, наволочок, скатертей, занавісок і т.п. У кожній сім’ї вишивка є тим невід’ємним художнім компонентом, що органічно увійшов у культуру роботу населення. З покоління в покоління передаються, збагачуються і шліфуються традиції художнього вишивання як однієї з важливих галузей народної творчості.

Асортимент предметів, у якому тепер практично знаходить застосування художня вишивка, дуже великий. Це свідчить про любов народу до здобутків традиційної художньої культури, про його естетичні смаки.

Мистецтво художнього вишивання широко використовується в створенні декоративних прикрас, в нових сучасних моделях жіночого і дитячого вбрання, в оздобленні жіночих сумочок.

Художня вишивка вдало використовується в інтер’єрах сучасних приміщень – у житлах трудящих, у Палацах культури в ресторанах, кімнатах відпочинку, готелях тощо. Вона вносить в побут своєрідну святковість, урочистість.

У багатьох районах Прикарпаття при художньо-промислових фабриках організовані цехи художнього вишивання (Косів, Кути, Космач, Яблунів, Коломия, Івано-Франківськ тощо). Удосконалюючи свою майстерність, творці художньої вишивки знаходять все нові й нові мотиви.

Герасимович Г. На Прикарпатті провідне місце здобула творчість майстрині народної вишивки Ганни Юліанівни Герасимович (нар. 1889 р.) в м. Косові. Прекрасний фахівець, невтомний ентузіаст улюбленої професії, збирач і охоронець кращих народних зразків художнього ткацтва та килимарства, Г.Герасимови створила багато нових оригінальних композицій, що здобули широке визнання. Орнаменти народної художниці застосовуються в килимах, веретах, ліжниках, скатертях, занавісках, гардинах, у верхньому чоловічому та жіночому одязі.

З перших днів заснування Косівського училища прикладного мистецтва до похилого віку Герасимович працювала майстром відділу художньої вишивки. Під її керівництвом підготовлено цілу плеяду здібних спеціалістів, які нині працюють у різних регіонах України.

Багато робіт Герасимови включено до постійних експозицій в музеях (Київ, Львів, Івано-Франківськ та інших).

У 1956 році вже в похилому віці вона вишила портрет Івана Франка до 100-річчя з дня народження (експозиція в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини).

Знаменною подією в творчому житті Герасимович було прийняття її в члени Спілки художників України в 1958 році.

Декілька зразків й вишивок експонувалось на виставці в Москві в 1960 р.

Відомим на Покутті є прізвище талановитої вишивальниці з села Шешори Ганна Василівна Василащук. Село Шешори лежить у самому серці гір, серед стін зеленого прадавнього лісу. Це віддавна знаний центр художньої вишивки на Івано-Франківщині. Високі художні традиції ткання та вишивки продовжують сучасні майстри: М.Федорчук, В.Мартищук, Г.Мартищук, М. Курій щук, Д.Соколюк. Їхні соковиті за кольором, майстерно оргаментоввані вироби не раз експонувалися на республіканських виставках. Але найбільше вславилась з-поміж усіх шешорських майстрів лауреат Державної премії Т.Г. Шевченка Ганна Василівна Василащук. Народилася 1924 р. 2 листопада в селі Шешори на Косівщині, в бідній селянській сім’ї. В 1939 р. закінчила п’ять класів місцевої школи. Відтоді змушена йти на заробітки. 1939 – возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Час, коли Г.В.асилащук вирішує присвятити себе творчості. 1964 – у цей рік ряд творів майстрині був придбаний провідними музеями республіки, зокрема ті, які вона присвятила 150-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. А в 1967 – у Києві, в Державному музеї Т.Г.Шевченка, відбулася персональна виставка творів майстрині. В 1968 р. відбулося дві виставки творів Г.В. Василащук – у Києві та Каневі. За високі досягнення в розвиткові українського народного декоративного мистецтва їй було присвоєно звання лауреата Державної премії ім Т.Г. Шевченка. Вже в 1971 р. Г.В. Василащук прийнято до спілки художників. Протягом багатьох років вона обиралася депутатом селищної і районної Рад народних депутатів, тривалий час очолювала сільську жіночу раду, брала участь у роботі VІ з’їзду художників України.

Витоки творчості Михайлини Сабадаш з Коломиї ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, що виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів витонченою ювелірною проробкою деталей орнаменту. Основним засобом художньої виразності виставок Сабадаш виступає чітка графічна лінія, переважно чорного кольору, що утворює і підкреслює основні форми малюнка, які потім ускладнюються і доповнюються і ними кольорами.

Сабадаш творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує у своїй творчості найпоширеніші техніки - хрестик, “Стебнівку”, гладь, але найулюбленішою залишається “низинка”. Майстриня натхненно і сміливо фантазує в створенні орнаментів чоловічих і жіночих сорочок. Світ асоціативних уявлень майстрині розкривається насамперед у вишивці рушників. Образна змістовність їх будується через ритмічно-пластичні мотиви, певний колорит. Так, основа художнього образу рушника “Вівці мої, вівці” передається через ритмічне повторення домінуючого мотиву “баранячих ріжків”. Візерунок “Подарунок матері”, побудований на контрастному протиставленні двох кольорів – чорного і червоного, викликає асоціації з художнім образом, поширеним у поетичній творчості. Свіжість барв, м’який ліризм відзначає рушники “Гори димлять”, “Вечірні зорі”.