Сторінка
1
Благовіщення (Благовіст) — велике свято, одне з найшанованіших в українців. Воно присвячується Пресвятій Діві Марії, Саме цього дня, 7 квітня, за православним календарем, Богородиці явився архангел Гавриїл із благою звісткою про божественне втіленняїї майбутнього Сина — Спасителя Ісуса Христа.
— Це велике свято, таке велике, що не можна працювати, навіть птиця не в’є свого гнізда в цей день.
«На Благовіщення і птиця гнізда не в’є».
«На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в’є».
«Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в день Благовіщення».
«Ніяка птиця не в’є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями».
«Якщо яка-небудь птиця проспить Благовіщенську заутреню або в цей день зів’є гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька день, і вона не може літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила. Цього ніхто не може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить тихенько вдома».
Колись вірили, що на Благовіщення, як і на Великдень, сонце, виходячи з-за гір, грає.
«Благовіщення . уважається великим святом — але без зайвих жартів та пустощів . а, навпаки, суворого, аскетичного характеру: все, що належить до зачинання та народження і т. д., обставлене різними суворими заборонами. Це — свято землі, супроти котрого наказується боязкий містицизм, щоб його чимсь не споганити, не порушити .»
До Благовіщення майже ніколи не починали робіт на землі, «бо ще Бог землю не благословив». Не сіяли розсаду і навіть боялися випадково взяти насіння в руки. Говорили, що коли торкнутися бурякового насіння, то виросте не солодкий буряк, а гірка редька. Вважали, що на Благовіщення Бог «розмикає» землю і, розкривши небеса, нахиляє голову до самої землі, щоб зігріти її Своїм диханням. Гуцули вірили, що лише після цього всіляка живність, яка на зиму ховається, вилазить наверх. Мабуть, тому й не дозволялися в цей урочистий день жодні сільськогосподарські роботи.
На Лівобережжі казали, що цього дня Бог благовістить землю для сівби. Тому після свята вже можна було сіяти, а на Благовіщенському тижні слід було завершити оранку під ярину. Цей тиждень називали ще «вдовин плуг», себто дні, коли громадою орали поле родинам, де не було господаря, — вдовам і сиротам.
Після перших трьох днів свята починали займатися капустою. Вважалося, що для неї — чи не найважливішої городньої рослини в українців — це найсприятливіша пора. Перебирали капусту в льохах, сіяли розсаду. Зазвичай готували і страви з капусти: тушковану капусту, капусняк, капустяники, завиваники з капусти та інше.
Два-три дні свята не працювали, не робили нічого, крім нагальних хатніх справ. Кажуть, на Благовіщення навіть пташка гнізда не в’є, курка не несеться. Тому знесене на Благовіщення яйце під квочку не клали — однаково з нього нічого не вилупиться. За повір’ям, зозуля відкладає яйця у чужі гнізда, бо вона була покарана за те, що колись звила гніздо на Благовіщення. Цього дня не позичали яєць, бо це могло зашкодити курям: вони перестали б нестися. Народжене на Благовіщення теля чи ягня намагалися якомога швидше зарізати, «бо з благовісного теляти чи ягняти добра не ждати».
Після свята господар випускав на подвір’я худобу, котів і собак, щоб «весну понюхали і сонце побачили», щоб добре паслися й самі про себе дбали, а також виносив з омшаника вулики з бджолами (якщо на Теплого Олекси ще було холодно і вони залишалися зачинені).
Свято це майже завжди припадає на Великий піст, але в деяких регіонах України вважають за можливе цього дня не поститися суворо, а отже готують вареники з сиром, баби-запіканки на маслі та яйцях, інші скоромні (проте не м’ясні, а лише молочні!) страви. Та все ж віддають перевагу пісним гречаним чи пшоняним голубцям, гречаникам, гречаним пампушкам з часником, пирогам, драглям з риби, картопляникам і дерунам з грибною підливою тощо.
Мороз на Благовіщення віщував, що вродять огірки; якщо лежав сніг, чекали неврожайного літа. Казали: «Яка погода на Благовіщення, така буде й на Великдень». Ранковий туман обіцяв велику весняну повінь, а гарна погода — щедрий урожай.
Завантажити реферат