Сторінка
1

Знання наших прадідів про цілющі властивості води на багато тисячоліть випередили останні наукові дослідження японських та російських вчених

За останніми науковими дослідженнями в багатьох країнах світу вода — основний носій біоенергоінформації в природі. Саме завдяки біоенергоінформаційним властивостям вода впливає на функціональний стан цілісної системи організму людини й окремих його органів і систем.

Народна медицина стверджує, що перенесення “енергії життя” в живому організмі здійснюється за допомогою води. Здавна відомі замолювання, наспівування води, за допомогою яких можна вилікувати людину чи тварину. В різних джерелах окультних наук описано різні “рецепти”, згідно з якими при певних захворюваннях використовують питну воду, впливаючи на неї певною молитвою.

У природі безпосередній передавач, носій біоінформації — хвильові процеси, де вода відіграє основну роль.

Вода має “пам’ять”. Феномен структурної пам’яті води, яку експериментально вперше довів японський учений Масару Емото, полягає в тому, що вода “всмоктує” в себе, зберігає й обмінюється з навколишнім середовищем даними, які несе будь-яке фізичне поле, зокрема звук, слово, думка, емоції тощо.

Будь-які зовнішні фактори, зокрема спілкування, саме завдяки зв’язаній (внутрішньоклітинній) воді змінюють біохімічний склад рідких середовищ організму на клітинному рівні. Звідси підвищена стомлюваність, поганий настрій, безпричинна агресія, нервовість, порушення рівноваги вегетативної нервової системи, інші захворювання, викликані психо-соціальними причинами. Вони виникають на польовому, біоенергоінформаційному рівні. Це результат біоенергоінформаційних процесів зв’язаної води організму, зокрема людини. Тому дуже важливо слідкувати за своїми словами і думками.

Вода повертає людині вкладену в неї інформацію. Забруднюють зовнішнє середовище постійна негативна поведінка, кримінальні злочини, воєнні конфлікти, порнографія. Біоенергоінформаційний вплив водного середовища природи на соціум — одне з найсерйозніших і найважливіших ендоекологічних впливів на людину. Кожен повинен підтримувати власне здоров’я і не менш важливо — очищати середовище свого існування. Саме це підтверджують роботи Емото Масару, дослідження російського вченого В. Ізвекова.

Усе живе на нашій планеті об’єднує біоенергетика, яка дає змогу нам набиратися сил одне в одного і пам’ятати одне про одного. Вода ніби читає наші думки і здатна допомогти у тяжку хвилину.

Поняття “жива” і “мертва” вода пов’язані з процесом активізації питної води за допомогою мембранного електролізу. Виконано багато досліджень щодо лікувальної чи оздоровчої дії “живої” (католіт) і “мертвої” (аноліт) води.

ВОДА — за давньоукраїнськими віруваннями, найвеличніший дар неба Матері-Землі, бо вона оживлює її та робить плодючою. Вода також виступає як спосіб магічного очищення. Води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі та жіночі. Чоловічі — це дощові й снігові, «небесні» води, а жіночі — «земні», води криниць, колодязів, джерел. Саме небесні води здатні запліднити землю, поєднавшись із земними водами. Як і вогонь, вода нетерпима до всякої нечистої сили: вогонь спалює, а вода змиває і топить напасті злих духів. Вода у предків була святою, вона обожнювалася. У народі кажуть: «Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода!» Вода очищає людину від гріхів. Земна вода поєднана з небесною, а тому є символом морального і духовного очищення. Щоб викликати вологу з небес, їй приносили в дар найсвятіше творіння Матері-Землі — хліб.

Аби задобрити водну стихію (особливо при повенях), селяни приносили їй спеціальні жертви. Ще донедавна існувала віра в те, що річка, розлившись навесні, не спаде доти, доки не прийме офіру (жертву). Отож люди кидали в річку курку чи півня або хоча б мишу. Жертвоприношення часом бували й більші — топили коней, іншу домашню худобу. Водним демонам, крім хліба, кидали грудкову сіль, варену рибу, мертвонароджених дітей, здохлих тварин. Бджолярі топили перший рій у жертву водяному. У велику посуху із землі викопували останки потопельників (а їх часто ховали на березі річок чи озер, де вони загинули) і кидали у воду, з тим, аби повернути воді те, що їй належало. Люди таким чином намагалися задобрити воду, аби вона змилостивилась над ними.

Найстрашніша кара в українських козаків, це була страта водою - найбільш небезпечних ворогів православної віри, як то отців-єзуїтів, ксьондзів, ясновельможних польських шляхтичів, крамарів або ж "своїх" зрадників козаки не вішали, не рубали, не стріляли, а ладні були тягнути по кілька десятків верст до першої калюжі або водойми й топили . Взимку вирубували ополонку й пускали "до раків пити води" . За їх віруваннями, вода змиває і топить напасті злих демонів, а в їх уяві вороги православної віри і були злими, нечестивими демонами. Тож душа страченого такою наглою смертю, не потрапляла ні до раю, ні до пекла, а мучилась в постійній невизначеності і на тому світі. Таким чином це була страта смертю, навіть після самої смерті (вода законсервовувала інформацію про них, і їх не було ні на тому, ні на цьому світі). Саме так козаки здійснювали магічне очищення свого рідного краю від нечесті, користуючись помічними властивостями води.

В так званому "козацькому поясі" (він простягався вздовж Чорного шляху, яким на Україну здійснювали напади хижі татарські орди, орієнтовно по лінії міст Тернопіль, Вінниця, Умань, Чигирин на правому березі Дніпра та на лівому березі Дніпра по лінії міст Кременчук та Полтава) на Поділлі й до нашого часу зберігся давній козацький звичай посвяти юнака в козацькі джури (ініціація). Цей ритуал заключався в тому, що воді надавали магічне значення. На Водохреще тих юнаків, котрі ходили цього року з Маланкою, після освячення води, дорослі чоловіки тримають над вирубаною в кризі ополонкою у вигляді хреста догори ногами і тричі по-тричі вмочують чуб хлопця у свячену воду, це була символічна присвята майбутнього воїна дев’яти янгольским чинам, згідно їх ієрархією: Серафими, Херувими, Престоли, Господства, Сили, Влади, Начала, Архангели та Янголи. Вважалося, що коли козак гине на полі брані, то Янголи, саме за чуба, піднімають його до Престолу Господа Бога. Після такої ініціації юнак-джура (зброєносець) мав право вирушити на Січ для подальшого вишколу та здобуття звання козака-воїна, адже тоді казали: "Рабів до Раю не пускають!" Тому стає зрозумілим - чому козаки шукали собі гарної смерті на бойовищі .