Сторінка
1

Ставропігійна козацька церква

Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «пігіон» — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові (в Російській Імперії з 1721 Святішому Синодові) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).

На Україні право ставропігії надавали константинопільські (до 1686), а згодом московські патріархи (до поч. 18 ст.). Цим правом скористалися деякі церковні братства, які під час релігійної боротьби (перша половина 17 ст.) стали на оборону православія, поборюючи деякі заходи місцевих єпископів.

Церковна ієрархія виступила проти ставропігії., а архієпископ Мелетій Смотрицький здобув 1626 грамоту від константинопільського патріарха про скасування ставропігії у Київській митрополії; цю постанову пізніше обмежено новонаданими ставропігії.

На Україні права ставропігії мали:

* Києво-Печерська Лавра (з 1589),

* Львівське Успенське Братство (з 1589),

* Київське Богоявленське Братство (з 1620),

* Манявський Скит (з 1620),

* Луцьке Хресто-Воздвиженське Братство (з 1623),

* Межигірський Спасопреображенський монастир (з 1687).

Ставропігійна козацька церква Покрова Пресвятої Богородиці на «Мамаєвій Слободі»

Ще 1993 року Київрада закріпила за Центром народознавства "Козак Мамай" (директор К. Олійник) земельну ділянку, по вулиці Михайла Донця, 2 , першим в новітній історії України Державним Актом на право постійного користування землею №000001 з метою створення на ній куточка української природи, архітектури й побуту "Мамаєва Слобода". Невдовзі тут було поставлено невелику дерев’яну Покровську каплицю відтворену за одним із малюнків Т.Г. Шевченка. Її освятив 14 жовтня 1994 року Предстоятель УАПЦ Патріарх Димитрій. Своє існування каплиця припинила (через навмисний підпал) 1998 року.

Того самого дня Патріарх Димитрій здійснив також і чин закладення дерев’яної (із сосни) триверхої церкви із дзвіницею, висотою 13 метрів, на честь Покрови Пресвятої Богородиці, подібної до тієї, що знаходилась на Запорізькій Січі в часи визвольних змагань Гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького. Козацька церква розрахована на одночасне перебування у ній до 100 молільників. Зведення церкви розпочалося восени 2000 року, завершилось восени 2002 року. Будівництво церкви здійснювалось за реставраційними кресленнями майстрами з м. Яворів Львівської області під керівництвом бригадира теслярів Кота І.В. Церква стоїть по широті схід-захід, практично на одній лінії із Свято-Успенським Собором Києво-Печерської Лаври. Це перша в Україні козацька церква, споруджена у новому тисячолітті. Вона являє собою копію храмів козацької архітектури, які у великій кількості існували в XVII столітті на Середній Наддніпрянщині. Відомо, що у 1775 році за наказом імператриці Катерини ІІ російські війська віроломно зруйнували Запорізьку Січ, після чого козацькі церкви в Україні не будувалися. Отож і створено у Києві за сім кілометрів від Хрещатика , обіч історичного витоку річки Либідь, козацьке селище XVIIІ століття "Мамаєва Слобода" з метою утвердження віковічного прагнення українців жити на дідівській землі власним національно-культурним життям. Вона є перлиною українського церковного зодчества, яскравою пам’яткою мистецького доробку минулих віків, унікальним зразком дерев’яної тризрубної і триверхої козацької церкви. В інтер’єрі церкви відкритий підкупольний простір, бабинець з навою, що з’єднані широким прямокутним вирізом, при західній стіні бабинця розташовані хори. У бабинці розташовується сволок перекриття, на якому влаштоване панікадило із 33 свічками, як символ років життя Господа нашого Ісуса Христа. В західній стіні бабинця на рівні існуючих хорів є лутки двірного отвору, через який є вихід на балкончик над ґанком. В XVII-XVIII ст. невеликий простір церкви міг умістити лише вибраних козаків та старшину, тож з подібних балкончиків, до всього Війська Запорізького Низового мали змогу зверталися з проповідями церковні ієрархи.

Реконструйована за реставраційними обмірами ставропігійна козацька церква Покрова Пресвятої Богородиці зберегла прадідівський архитип архітектурно-просторової побудови - ширший центральний зруб в плані, нава має правильну квадратуру, а зруби в плані бабинця та вівтаря збудовані у формі пом’якшеного квадрата. Всі три зруби церкви однакової форми, покриті півсферичними барокальними маківками, встановленими на восьмигранних з одним заломом барабанів, котрі ритмічно звужуються доверху. Маківки увінчані декоративними главками з козацькими Богородичними хрестами. Центральний хрест має назву – «Сонце Слави», в основі хреста лежить півмісяць, як символ Пріснодіви Марії, з якого підіймається хрест у вигляді «дерева життя» рясно уквітчаного квітами Богородиці - лілеями. Верхів’я хреста прикрашає Короноване сонце. Богородичний хрест «Сонце Слави» символізує перемогу Діви Марії, котра дарувала нам Спасителя. Центральна маківка трохи вища за бічні. По периметру церкви, розташоване широке піддашшя (опасання), яке опирається на різьблені кронштейни, це є найдавнішим елементом дерев’яної козацької церковної архітектури обох берегів Дніпра (подібні елементи мали найдавніша церква міста Чернігова, дерев’яна церква Різдва Богородиці на дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, церква Архистратига Михаїла в с.Суботові, Покровська церква Запорізької Січі на Микитиному Розі та ін). Дах церкви та дзвінниці перекритий гонтом (дерев’яна черепиця доби середньовіччя). Стіни зрубу відкриті, і ми можемо відчути подих дерева XVIII ст. На захід від церкви стоїть дерев’яна триярусна дзвіниця, квадратна в плані, завершена маківкою над якою вивищується хрест «Сонце Правди», як символ Господа нашого Ісуса Хреста. Збудована, як і церква, в період 2000-2002 році. Перший, другий і третій ярус рублені - складені із брусів. Третій ярус має прямокутні отвори для дзвонів, яких із головним дзвоном «Благовістом» тринадцять. Яруси сполучаються внутрішніми дерев’яними сходами. Церковні сходи складені із товстих дошок (плах), за світоглядними уявленнями того часу з плах робили місце страти злочинців. Таким чином людина повинна була пройти шлях спокути, підіймаючись до храму по таких сходах, та усвідомівши гріховність свого життя покаятись. Церква - тридільно-триверха, відноситься до найпопулярнішого типу українського дерев’яного зодчества. Цей тип став основою для багатьох формально-мистецьких комбінацій, бо з різних причин піддавався в окремих будівельних цехах різноманітним мистецьким змінам. А від так, кожна дерев’яна тридільно-триверха церква відзначається своїми особливими рисами.