Сторінка
7

Пласт на Коломийщині 1911-1939

Хоча у чисельному відношенні Пласт невпинно зростав, цей процес був далеко не ідеальний. Більшість тих, що досягла 18-річного віку і з різних причин не могла продовжувати працю в УУСП. Виключення з УПУ було відносно рідкісним явищем: фіксувалося 20-35 таких випадків річно. Мотивами для більшості з них, як засвідчують архівні матеріали, було вживання алкогольних напоїв (найчастіше пива) та паління тютюну. Набагато частіше залишали УПУ за власним бажанням. Траплялись, правда, і випадки, коли Пласт залишали через «занепад ідейної вартості» у його окремих частинах. Це особливо характерним було для тих з них, що знаходились під пильним наглядом шкільної влади. Так сама поліція заявила, що при приватній жіночій гімназії в Коломиї «Пласт діє у межах дозволеного», але «зацікавлення ним падає», учениці виходять з організації, мотивуючи, що «таким способом України не відбудуєш» і натомість переходять до «Просвіти», «Сокола», та інших товариств.

Пластові осередки досить густою мережею покривали терен Галичини, проте їх розміщення були нерівномірними. Гуцульська округа була найменшою в УПУ, куди входили лише 8 пластових частин, тоді як до Верховинської належало 26. Як правило, пластові осередки активно виникали у тих місцях, де існували міцні українські інституції. Але траплялось і навпаки.

В період легального існування Пласту в Галичині його провід постійно домагався затвердження власного статуту як самостійної громадської інституції. Це могло відкрити нові перспективи в його розвитку. Згідно з ним, терен діяльності організації «Товариство «Пласт» визначався як вся польська держава. На основі загальноскаутської теорії та практики у ньому формулювалась мета, засоби та форми діяльності, структура, членство в організації тощо. Звичайно, слід розвитку Пласту в Галичині міг бути значно вагомішим, якби не постійні переслідування та репресії з боку польської адміністрації. З середини 1924р. вони через вищевказані події стали менш гострими та брутальними, проте не припинились до остаточної ліквідації організації.

Завдяки поліцейським репресіям, в українській громадськості посилювався погляд на Пласт як на організацію «небезпечну». Деяка частина молоді цьому піддалась, проте національно-свідомих юнаків та дівчат не лякала така «репутація» Пласту. З свідчень Василя Ніньовського: «На все життя закарбувалась в моїй пам`яті той суботній день 1929р., коли майданчик, де вправлялись пластуни, оточила польська поліція, закувала в кайдани вихователів Степана Маціборка й Петра Китика, а всіх інших розігнала прикладами гверів, розбурхавши в юних душах ще більшу ненависть до окупантів».

Зі спогадів Бориса Мигаля: «Зміна десятиріччя двадцятих років на тридцяті був періодом загострення польської адміністрації взагалі, а в стосунку до української зокрема. Впровадження «наглих» судів, пацифікація, безконечна черга політичних процесів, активізація шкільної молоді(дехто називав це втягування української молоді в політику), були на порядку дня. Пам`ятаємо сконцентрування натиску на середні школи – розв’язання одних, позбавлення прав «принадності» інших, звільнення з праці, чи, щонайменше, переведення багатьох вчителів куди інде. У Коломийській гімназії під тиск потрапили вчителі Петро Франко, Дмитро Николишин, Ст.Михайлюк, Іван Стражник, Олекса Ковбуз – це тільки ті, що збереглися в пам`яті. За неучасть у святкуваннях десятиріччя Польщі та за на лежання до Пласту десяткам, а то й сотням учням знижена була оцінка з «поведінки» - «невідповідна», разом з усіма карними наслідками. Ясна річ, учні це бачили й знали, про це дбало підпілля переорганізованого ОУН. Рівночасно, асоційовано з політичною дійсністю, і, бодай здогадно, у причиновому зв’язку з нею, проходили деякі адміністративні внутрішні шкільні реформи. Мусіли йти заходи, щоб наблизити життя поодиноких шкіл до себе, що досі, головно на учнівському рівні, жили окремим життям, за традицією, виробленою ще за «небіжки Австрії» і скріпленою в перші повоєнні роки. То було впровадження шкільної самоуправи учнів, з однаковими «статусами» й цілями, заведення однакових одностроїв по всіх школах, нумерація шкіл тощо. Дивлячись із цієї точки, навіть основа реформи, розділення восьмирічної досі гімназії на три частини, мав позитивну сторінку для влади – частіше перегрупування кляс учнів, зменшення нагоди до витворення приязні і взаємодовір`я між ними».

Діяв Пласт також в Коломийському районі. Ще перед першою світовою війною в селі Воскресінці заснувались «райфайзенка», потім «Коса Стефчика» та різні освітні товариства, як «Просвіта», «Рідна Школа», замість «Січі» приймав Пласт, потім «Луги», «Каменярі», а крім того, був і хор чи хори – мішаний і дівочий; театральний гурток, що давав вистави у стодолах, поки не було окремої зали, і навіть мовний гурток, що дбав про чистоту української мови від полонізмів. Зросла не тільки національна, а й політична свідомість, так що молоде покоління було свідоме свого поневолення чотирма окупантами українських земель – Польщі, Московщини, Румунії, і Чехословаччини.

В селі Люча також діяв Пласт. Степан Николишин був членом об’єднаних українських педагогів і Пласту (головою місцевого відділу української стрілецької громади, першим заступником голови центрального проводу братства карпатських січовиків, звичайним членом НТШ). До останньої хвилини життя був активний і працював над докторською десертацією, яка друкувалась на сторінках «Нового Шляху».

Таким чином, Український Пласт в Галичині (на Коломийщині, зокрема) у двадцяті роки зробив визначний поступ, перетворившись на організацію із стрункою та широко розгалуженою структурою. На цей складний та багатогранний процес впливає цілий ряд внутрішніх та зовнішніх чинників. Особливо великої шкоди пластовому розвою завдали постійні репресії з боку польської влади. Хоча Український Пласт за своєю чисельністю (навіть у відповідній пропорції до загальної чисельності українського населення Галичини) значно поступався скаутським організаціям інших країн, в організаційно-структурному відношенні різниця між ними була зовсім невеликою, та й вона була зумовлена лише підтримкою останніх з боку їх державної влади.

Структура Організації На Початку Її Утворення

У Пласт приймали дітей із 8 років. Молодь від 8 до12 років належала до так званого «уладу новаків». Щоб стати членом цієї організації необхідно було виконувати такі вступні умови:

А)завжди і у всьому слухати свого впорядника;

Б)сумлінно навчатись у школі, ніколи не оправдовуватись пластовими заняттями занедбання шкільних обов’язків;

В)про кожну шкільну невдачу негайно повідомляли «впорядника», під час навчання не займатись нічим пластовим, хіба з дозволу професора;