Сторінка
4
До другої чоти пластунів коломийської гімназії належали П.Стефуранчин, О.Радиш, Д.Павлюк, А.Федчук, Т.Романенчук, К.Гнатюк, М.Кукурба, Д.Михайлищук, Е.Котлик, Е.Дудик, М.Демедюк, П.Фроляк, Р.Кузик, Б.Геврич, Р.Козакевич, С.Федів, Ю.Ткачук, Д.Кочій, Т.Печерський, чотар Іван Мартинів, Ю.Букатович, Я.Микитюк, П.Ткачук, Д.Валіхновський, Я.Зайшлий, М.Наняк,С.Сатурський.
З огляду на характер розвитку Пласту, який із самого початку намагався стати не лише самовиховною, а й самостійною громадською організацією. Велике значення мало виникнення інституту старшого пластунства, який пройшов складний шлях ідейного та організаційного становлення. Підстав для цього було багато й достатньо. До того ж із повоєнним відродженням Пласту до нього прагнула повернутись частина колишніх вояків, котрі закінчували навчання в гімназіях. Але вони могли зробити це лише у разі, коли б членство у Пласті не обмежувалось юнацьким віком. Зрештою, в самій організації відчувалась гостра потреба у допомозі старших, досвідчених та вишколених пластунів.
Та серед багатьох чинників, що зумовили розвиток та діяльність Українського Пласту в Галичині, чи не найважливішим були його стосунки з офіційною владою. Крім загального стану польсько-українських відносин, чималий вплив на них мав і зовнішній фактор – Пласт вважав себе (і фактично, хоч і не формально, таким був)складовою частиною міжнародного скаутського руху. Цим не могли нехтувати польські урядові структури, тому вони були змушені приділяти Пласту більше уваги, ніж іншим молодіжним організаціям. Але це зовсім не означало будь-якої лібералізації щодо цього: сприйнявши Пласт як доконаний факт і вимушене зло, поляки усіляко намагались обмежити його діяльність, чи повністю її припинити, або зробити частиною державної шкільної системи.
Однією з головних тенденцій щодо Пласту було намагання вищих структур позитивно, хоча й з багатьма обмеженнями, визначити правовий статус, з одного боку, а з другого – постійна гостра протидія з боку місцевої адміністрації. Воєводства, староства та поліція, шляхом переслідувань і репресій намагались його знищити. При цьому, як перші, так і другі у поглядах на Пласт не змогли позбутись комплексу, що це є організація «мілітарного характеру», бо, зрештою, самі польські гарцежі значною мірою були такими.
1-ші значні репресії та заборони на Пласт впали вже у 1922р. Усталений стосовно нього погляд як на «нове українське військо» з палицями замість рушниць давав можливість польській адміністрації використовувати будь який привід. Великого удару зазнав Пласт у середньошкільних закладах. Вже у березні 1922р. Львівська шкільна кураторія заборонила учням Коломиї (та Сокаля) належали до Пласту (а до польських гарцежів будь ласка).У травні за проведення нічного маршу знову терплять репресії коломийські пластуни. Ці факти викликали велике обурення серед громадськості. Проте у вересні та жовтні такі рішення прийняла шкільна влада вже щодо учнів Перемишля та Стрия, що потягнуло за собою арешти їх провідників.
У серпні-жовтні за наказом трьох галицьких воєвод, староства почали збирати інформацію про існування та діяльність на території своїх повітів українських («руських», як зазначалось у відповідних документах) скаутських організацій. Безпосередньо цю роботу виконували органи поліції. Звіти останніх до староств, а тих у свою чергу до воєводств до того подібні, що може видатись, ніби вони писані однією рукою. Для них усіх характерна гостра антиукраїнська спрямованість. Так пластові осередки називались не інакше, як «таємні», «підпільні», «конспіративні», або навіть «терористичні» організації, які обов’язково мають «військовий» та «антидержавний» характер і навіть «можуть провести» або вже «готують збройні виступи». Мета їх діяльності визначалась як «залучення молоді до вишколу кадрів української революційної молоді». Такий характер донесень збігався і наступними роками, тому у їх правому кутку (там зазначалось у якій справі інформація), звичайно ставився такий «епіграф»: «Пласт – українська військова молодіжна організація», або «Пласт – прикриття для підривної діяльності українців». У зв’язку з цим у 1921р. розпочалась еміграція українських пластунів, які вступали до Пласту, в країни в яких жили, утворюючи свої автономні одиниці.
Велика хвиля арештів прокотилася серед української молоді у жовтні-листопаді 1922р. Вона була викликана протестаційною акцією, пов’язаною із виборами до польського сейму. Тоді пластуни зазнали усієї гостроти репресій щодо нації, яка опинилась у меншості. Масові переслідування проводились у Коломиї (також у Львові, Сокалі, Станіславові, Стрию). Вони часто проводились жорстоким побиттям. Причини цьому були безглуздими. Так, наприклад, посвідчення різних пластових іспитів поліція сприймала як свідчення якихось підпільних ви шкільних курсів (особливо небезпечними були свідоцтва про іспити з пожежництва, з чого незмінно випливав висновок про підготовку до підпалів). Заарештовували і за проведення «підозрілих», тобто пластових, вправ тощо.
Гострий удар репресій спрямувався проти пластового проводу. Вони мали на меті позбавити організацію інтелектуального потенціалу та залякати загал її членів.
«…І поки громада цеголок була маленька, ніхто на неї не звертав уваги. Коли ж вона збільшилась, коли такі цеголки почали сипатись з усіх боків, з усіх навіть тих найглухіших кутків української землі, тоді чорні ворони почали на неї задивлятись з ненавистю, почали планувати знищення цієї мурованої праці. Захотілось їм показати свою силу, захотілось показати світові як от одним махом пера потрафлять знищити все те добре, що ті слабші власними руками здобули…» (Козацький Д. 1911-1939р.)
Завантажити реферат