Сторінка
1

Музичний фольклор у сучасній композиторській практиці

Проблема використання фольклору у композиторській практиці набуває все більшої значущості. Існують крайні погляди щодо значення фольклору для композиторської творчості - його переоцінка або недооцінка. Згідно першого погляду, прогрес сучасної музики можливий тільки через звернення композиторів до фольклорних джерел, другий погляд відкидає необхідність фольклору як творчого базису. На нашу думку, обидва погляди у чистому вигляді глибоко помилкові.

Практика свідчить, що звернення композиторів до фольклору можна умовно поділити на два основних типи: свідоме та неусвідомлене, очевидне та неочевидне, підкреслене та ненавмисне. Обидва типи звернення не існують ізольовано, вони можуть взаємодіяти у творчості митця в цілому, і навіть співіснувати в межах одного твору. Ця типологія допомагає поглибити та диференціювати методику аналізу, виявити природу композиторського засвоєння фольклору.

Вже композитори-класики дали високі взірці так званого цитування, тобто прямого використання фольклору. Бела Барток відмічав, що переробка визначеної теми сама по собі є джерелом великих труднощів, а творчість на основі народних пісень - найскладніша задача [1, с. 36 ]. Ця теза досі не отримала повноцінного теоретичного обгрунтування, однак вона сприймається як визначення необхідності рішучої творчої сміливості при зверненнні композиторів до фольклору [2, с. 263].

Є всі підстави вважати, що під терміном "тематична переробка" вищенаведені автори мають на увазі переінтонування. Творче переінтонування дійсно є джерелом творчих труднощів як у випадку використання найдревніших пластів фольклору, так і при зверненні до повсякденно побутуючих народних інтонацій.

Сутність феномену переінтонування полягає у тому, що це не формальне використання матеріалу, а його змістова переробка, переоцінка, переосмислення, здатність композитора вводити елементи музичного твору в декілька контекстних структур і отримувати відповідно різне значення.

Для музики, на відміну від художнього тексту, не обов"язкове оперування лише елементами твору (музичного тексту): вилучення цілісного тексту (музичної цитати) з його контексту (напр., обряду) і переміщення у новий контекст (твір, композицію тощо) вже не може вважатися простим дублюванням зовні нібито ідентичного тексту, хоча ще не може вважатися і творчим його переінтонуванням. Переінтонуванням, на нашу думку, може вважатися не просте переміщення елементу контексту, а закріплення його в самому музичному тексті нового для висхідного елементу музичного контексту. Таким чином, переінтонування - це процес внутрішньомузичний, а не зовнішній відносно музики.

Переінтонування може розглядатися не як зміна декорацій, а як зміна дії. Якщо переінтонування відсутнє в самій музиці, то його не може бути і в її сприйнятті. Виключенням є перетворююче сприйняття творчої особистості, яка чує одразу те, що хоче почути, тобто чує вже переінтонований твір. Переінтонування - динамічний процес, який торкається самої сутності музики. її актуального сучасного звучання та значення.

Саме переінтонування в зазначеному сенсі об"єднує два основних типи звернення композиторів до фольклору - свідоме та неусвідомлене, очевидне та неочевидне, цитатне та вільне. Саме те, що інтонування притаманне кожному творчому зверненню до фольклору, і дозволяє органічно об"єднувати обидва типи звернення до нього, вбачаючи в них два шляхи до досягнення однієї мети.

Переінтонування не можна розглядати як просте внесення змін до фольклорного матеріалу. Безпосереднє звернення до фольклору, творче, талановите, активно-динамічне, завжди виявляється не просто прямим та однолінійним, адже завдяки йому створюється глибоко народний образ, який відповідає сучасному баченню і розумінню народності.

Пряме та опосередковане використання фольклору може привести композитора до різних творчих результатів, так само, як музикознавця - до різних теоретичних висновків. Цитування фольклору само по собі не може гарантувати народність музичної мови і образів композиторського твору. Натомість музикознавче пов"язування тих чи інших композиторських прийомів неодмінно до фольклорних зразків не може слугувати виправданням ні їх використання, ні тим більше їх фольклорного походження і, отже, їх національного характеру чи національної автентичності.

Вочевидь, недоцільно співставляти народну і композиторську музику на чисто формальному рівні, поза аналізом змісту відповідних зразків, поза осмисленням принципово різної психології творчості у традиційному фольклорі та в індивідуальних музичних композиціях, поза врахуванням етичної та естетичної платформи відповідного автора, наближеності його художнього задуму до фольклору по сутності своїй.

Складність звернення і використання фольклору полягає, головним чином, у тому, що він являє собою надзвичайно багату, самостійну і потенційно потужну систему. Система розглядається як сукупність взаємопов"язаних елементів, які у своїй взаємодії та єдності забезпечують ефективне функціонування цього утворення, тобто самої системи. Якщо розглядати фольклор несистемно, ізолюючи його елементи або фрагменти один від одного, то такий підхід абсолютно не відповідає природі фольклору, притаманній йому насиченості. У такому випадку окремі елементи або фрагменти фольклору дійсно можуть здаватися зовні аналогічними сучасному композиторському модерну. Між тим, у фольклорі завжди міститься більше значущості, ніж виявлено у його зовнішній формі. Саме цим обумовлена невмирущість фольклору, його образності, життєвого змісту. Формалістичний підхід до фольклору методологічно шкідливий, адже його багатство полягає зовсім в іншій площині, ніж формальні прийоми.

Натомість очевидно, що перенесення всієї фольклорної системи в кожен окремий професійний твір абсолютно неможливе, адже тут діють специфічні закономірності, які дозволяють митцю використати небагато, висловивши при цьому глибинно близьке народній творчості по суті.

Індивідуальне відтворення композитором фольклорних елементів, таким чином, і є переінтонуванням. Саме в ньому і полягає докорінна змістова тенденція композиторської творчості, обумовлена соціально-художніми факторами. Переінтонування можна розуміти як вираз діалектичного процесу розвитку, коли найбільш ціннісні, сутнісні елементи старого стилю (інтонаційні формули) в якості інваріантів входять до нового стилю у збагаченому вигляді, об"єднуючись із новими елементами і стають якісно новою інтонацією, складають нову єдність форми і змісту, набувають нового образно-емоційного значення.

Переінтонування виступає способом, засобом, механізмом, навіть результатом, але ні в якому разі не може бути метою чи причиною створення нового музичного твору. Переінтонування не може бути покладене в основу створення, адже воно міститься і у процесі творчості, і у процесі сприйняття. Визначаючи переінтонування як переосмислення певного музичного матеріалу, слід звернути увагу на те, що навіть дбайливе збереження першоджерела зовсім не адекватне буквальному відтворенню фольклору. Дбайливе ставлення і буквальне відтворення - не тотожні поняття. Адже іноді буває достатньо лише принципово іншого контексту, як мелодія розкривається раніше невідомими нюансами. Тим не менше, саме в жанрі обробок народних пісень переінтонування зустрічається мало. Звичайний тип обробок ілюструє народну пісню, портретує її або розкриває заглушені в оригіналі сторони, доповнює її, однак не призводить до радикального переосмислення, адже це не є задачею жанру.