Сторінка
1

Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості в бандурному мистецтві

Переклад, як жанрово-видова категорія художньої творчості має місце в різних видах мистецтва: в музиці, літературі, живопису, кінематографі, театральному мистецтві. В кожному виді цей жанр має свої специфічні особливості. Проте об’єднуючим для усвідомлення цього визначення в різних видах мистецтва щоразу залишається процес наслідування чи транспонування художнього матеріалу оригіналу з однієї системи в іншу. Існують варіанти переосмислення оригінального твору не лише в межах певного виду мистецтва, але й проектування його художньої концепції в інші види творчості.Переклад в мистецтві – це перенесення особливих прикмет художніх творів різних епох, стилів в іншу мистецьку площину засобами найрізноманітніших мистецьких технік, зберігаючи при цьому художній задум оригіналу.

В контексті перекладу можна розглядати відтворення та переосмислення, пошук і відкриття нових граней культурної спадщини людства, що може піддаватися будь-якій трансформації. Це може бути приміром – стилізація архітектури бароко, “варіації на стиль”, “бахізми” у фугах Шостаковича; коллажна техніка; “твори у наслідування”; стильова алюзія. Усвідомлення минулого, не лише як спадщини, але як особливого дистанційованого досвіду є характерним для сучасного художнього мислення.

Переклад є показовим для музичного мистецтва, коли матеріал оригіналу стає основою іншого твору. Він трансформується в новий самостійний жанр, що втілює нове сприйняття і розуміння первинної художньої концепції.Жанр перекладу впродовж свого історичного розвитку мав своїх прихильників та супротивників. Останні категорично заперечували самодостатнє значення перекладу, мотивуючи свою позицію тим, що митець для втілення своєї творчої концепції мав свободу вибору щодо жанру, форми, виражальних засобів, інструменту, тощо. Стосовно цього можна полемізувати хоча б тому, що сучасні митці в своєму арсеналі мають більше нових композиторських технік, з’явилися нові інструменти, оркестрові склади, що не існували в попередніх епохах, і тому подібне. Приміром, важко заперечувати художнє значення фортепіанних транскрипцій Ліста на теми відомих опер або знамениту оркестровку М.Равеля “Картинок з виставки” Мусорського. Все залежить від того, як влучно висловився Сен-Санс, “навіщо ви перекладаєте, і як” [1, VI]. Оцінка цього жанру має враховувати, окрім іншого, аспект професійності – так звану “культуру перекладу”, що, в свою чергу, засвідчує не лише бездоганність конструктивних рішень, але й творчий підхід до оригіналу.

Перш ніж перейти до викладу та розв’язання головних теоретичних проблем, потрібно визначити суть самого терміну “переклад” та окреслити певні межі дослідження. Існує багато значень цього поняття, які пов’язані з відповідними сферами його функціонування і відображають багатогранність даної дефініції.“Переклад” ми розуміємо як багаторівневе поняття, що може використовуватись як термін, що визначає копію з певними змінами у різних видах мистецтв. Також ми можемо розглядати “переклад” як певне явище або процес.Дозволимо собі припустити, що деякі його елементи закладені у нашій свідомості. Саме людині притаманна властивість наслідування та відтворення. Умовно це вкладається в поняття “перекладу” як переведення об’єктивного буття у творчість. Між перекладом (ми розуміємо не жанр, а адаптування мистецького досвіду в творчості) і самим феноменом творчості умовно можна поставити знак тотожності, знаходячи опорні точки перетину цих категорій. Якщо підійти до осмислення цього поняття з філософської точки зору, то можна умовно об’єднати “переклад” і “творчість”.

Це підтверджує правомірність теорій Платона, Арістотеля та Поліклета, що “мистецтво є видом наслідування” [2, 182; 243-244] і погляди сучасних дослідників ХХ ст. М.Бердяєва та А.Гуральського, що “здатність творити закладена в людини Богом, а людська сутність є наслідуванням його образу і подоби”, збігаються у тому, що поняття наслідування – перекладу і творчості близькі за логічним змістом. Процес наслідування (для нас перекладу) має універсальний характер і є визначальним в творчій діяльності людини. Проте основним його логічним змістом, який використовується в нашому дослідженні і виявляє об’єм даної дефініції є зміна засобів вираження змісту в новій версії. В мистецтві феномен перекладу характеризується не лише зміною, але й оновленням оригіналу. Проте його концептуальною основою є збереження цілісності константних одиниць оригіналу в новій версії на іншому художньому рівні. В музичному мистецтві для більш чіткої регламентації розмежуємо поняття “переклад” і “перекладення”. “Перекладення” є жанром композиторської творчості, входить у жанрову систему музично-виконавської практики, а також утворює свої різновиди. Під терміном “переклад” розуміємо жанрову систему його різновидів. Цей термін в подальшому використовуємо як узагальнююче поняття, що включає ряд самостійних значень: перенесення, адаптація, переосмислене наслідування, імітація оригіналу, переклад – інтерпретація.

Термін “переклад” охоплює широку проблематику, яку не можливо дослідити повною мірою, і тому зупинимося на проблемі функціонування жанру перекладу в бандурному мистецтві.Зміни, що відбуваються в сучасному бандурному мистецтві кінця ХХ – поч. ХХІ ст. засвідчують активне залучення до педагогічної та виконавської практики перекладів різностильової та різножанрової музики: від аранжування народної творчості до перекладень кращих зразків світової музичної спадщини.Відтворення неповторних стильових особливостей творів різних епох та напрямків (як професійної так і народної музичної практики) бандурними засобами стало одним з найголовніших критеріїв виконавської інтерпретації перекладу, що забезпечує індивідуальне ставлення до авторського задуму та його художнє втілення у фонічно новій бандурій версії. Постановка питання в такій площині дає можливість зосередити увагу на важливих аспектах взаємодії в бандурному мистецтві художніх образів та стильових особливостей творчості попередніх епох та сучасних композиційних засобів.Вперше в роботі простежується тенденція залучення одного з визначальних для української етнокультурної традиції інструмента – бандура до сфери професійної академічної музики через жанри перекладу. Крім художнього та конструктивного аспектів перекладу слід зазначити співдію двох національних начал в перекладі – оригіналу і нової версії, що зумовлює взаємопроникнення етнокультурних традицій, привнесення до світового контексту власної національно-культурної самобутності.Жанри перекладу мають велике значення для актуалізації музично-виконавської бандурної творчості, презентують новий шлях розвитку інструмента, його утвердження на академічній сцені. Незважаючи на велику кількість перекладів досі не існує концепційного дослідження його жанрових моделей.Вагоме значення бандурно-виконавської творчості в українській культурі зумовлює актуальність дослідження даних проблем, що сприятиме подальшому розвитку бандурного мистецтва, визначення його самобутніх національних та культурологічних особливостей.Звернення до генези жанру перекладу в кобзарсько-бандурному мистецтві засвідчує, що корені його сягають періоду запровадження на теренах України професійної музичної освіти, зокрема викладання бандурної гри в школах Глухова (1730), Саврана, при дворі польського магната В.Ржевуського. В період XVII – XVIII ст. сформувалось два виконавських напрямки кобзарсько-бандурного мистецтва, що різнилися як соціальною орієнтацією та і специфікою репертуару: народно-побутовий та придворно-аристократичний. Припускаємо, що при дворах королів, вельмож, гетьманів, в репертуарі музикантів культивувалися переклади різних жанрів популярної на той час професійної музики. Опрацювання архівів, зокрема польськими дослідниками відкрило низку імен українських музикантів, переважно бандуристів, кобзарів та лютнярів XVI-XVII ст.: бандурист Тарашко, бандурист Чурило, який служив при польському королі Зигізмунді Августі (1548-1572), бандурист та лютняр Войташко (Альберт) Длугорай, який був блискучим виконавцем та композитором і залишив кілька авторських творів та транскрипцій творів західноєвропейських композиторів, що увійшли до збірки “Лейпцігська лютнева табулатура 1619 р.” [3, 103]. Всі ці факти свідчать, що в репертуарі кобзарів та бандуристів вже в XVI – XVII ст. були не лише народні пісні та їх інструментальні обробки (що також є одним із жанрів перекладу), але й переклади популярної на той час професійної інструментальної музики.В подальшому розвиток цього жанру вочевидь пов’язаний як із загальним культурно-мистецьким процесом, так із посиленням рис професіоналізації в бандурній творчості, що, в свою чергу, активізувало поширення професійної освіти.Яскравою сторінкою історії професійного розвитку кобзарства та бандурного мистецтва стала наукова, етнографічна, громадська та педагогічна діяльність М.Лисенка та Г.Хоткевича.Організація класів бандури у навчальних закладах вплинула на подальшу професіоналізацію бандурного мистецтва. Зроблено перші кроки залучення класичного репертуару через переклади, що підняло престиж бандури як концертного інструменту.В напрямку розвитку академічного виконавства засобом збагачення репертуару через переклади працювала ціла плеяда викладачів.