Сторінка
2

Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості в бандурному мистецтві

Творцями пріоритетного для бандурної творчості жанру перекладу були професійні бандуристи, педагоги та виконавці, які гостро відчували потребу в класичному репертуарі. Метою бандуристів-перекладачів було довести актуальність, сучасність, художню повноцінність бандури в контексті світових музичних традицій. Оновлений технічно і збагачений виражально інструмент – бандура, відійшовши від фольклорних традицій вже наприкінці ХІХ ст. почав виходити на класичну концертну естраду. Стимулом для технічно оновленого інструменту стає поширення професійної освіти, створення навчальних посібників, оригінального репертуару, а також перекладів класичних творів. За короткий час це забезпечило академічну основу для свого подальшого професійного розвитку. Основою для цього розвитку стали переклади класичних творів.Вибір класичних творів перекладу визначає саме фактор спрямування бандурного мистецтва в річище академічного виконання. Різножанрових оригінальних творів є ще обмаль, проте з часом все більше зростає їх кількість.

Пріоритетними жанрами в репертуарі бандуристів стають різножанрові переклади, що забезпечують “класичну основу” для розвитку інструменту. Еволюція бандури тривала кілька сторіч. Лише на початку ХХ ст. інструмент набув сучасної форми та нових виражально-технічних можливостей. Тому, “класичний репертуар” для бандури потрібно розглядати в контексті перекладів. Саме через переклади бандурна творчість знайшла нові шляхи розвитку в річищі сучасного академічного мистецтва. Бандуристи-перекладачі запровадили певні традиції функціонування жанру перекладу в бандурному мистецтві, вирізняючи характерні особливості для кожного жанрового виду перекладу. Вони обирають для творчого перетворення і втілення мистецького задуму певний жанр перекладу, за допомогою якого найповніше відобразиться художній образ твору-оригіналу в новій бандурній версії, специфічними бандурними засобами інтерпретації. Засадними моментами відбору є повноцінне відтворення художньо-образної концепції оригіналу в бандурній версії. Критерій сценічного апробування – “бандурнійсть перекладу” є також визначальним.Першими перекладачами були бандуристи-виконавці – Г.Хоткевич, М.Старицький, О.Сластіон, котрі, маючи відповідну музичну освіту, були спроможні адаптовувати популярні для свого часу твори для удосконаленої бандури, тим самим популяризуючи цей інструмент. Для зразків перших перекладень характерною ознакою було дотримання авторського тексту і всіх позначень оригіналу. Перекладення полягало у зручному для виконання на бандурі розподілу елементів фактури між двома руками.Іншим поштовхом для активізації процесу перекладу в бандурній практиці стала поява друкованих самовчителів та шкіл гри на бандурі, де ми можемо знайти перші зразки перекладень та аранжувань. Практика перекладу стала першим кроком до становлення професійної освіти бандуристів та сприяла розширенню жанрового кола оригінальних творів в репертуарі бандуристів. Перекладення почали здійснювати Л.Гайдамака, В.Кабачок, М.Опришко. Значним поштовхом для розвитку професійної академічної бандурної освіти стало створення навчальних закладів (Музична драматична школа Лисенка, Харківський музично-драматичний інститут).Естафету бандурних перекладень в 40-60-ті роки ХХ ст. продовжили педагоги професійних навчальних закладів, в яких почали відкриватися класи бандури (в 50-тих роках в Київській консерваторії; на початку 60-х – у Львівській).В 50-60-их роках бандура як самодостатній інструмент виходить на концертну естраду. Започатковуються фестивалі і конкурси. Формується бандурне виконавство – плеяда бандуристів-віртуозів, які здобувають перемоги на Республіканських та Всеукраїнських конкурсах, Міжнародних фестивалях: С.Баштан, А.Омельченко, П.Іванов, Т.Поліщук, Н.Павленко, В.Третьякова та інші. Все це сприяє розширенню “класичного” репертуару (який був обов’язковою умовою на конкурсах) і саме переклад уможливив входження бандури до класичних концертних інструментів.Засновник Київської академічної школи гри на народних інструментах М.М.Геліс вбачав у практиці перекладу класичної музики перспективи для професійного росту та становлення народних інструментів на світовій арені поряд “класичних інструментів” [4, 28].

Першим здобутком бандурного мистецтва 60-х років став Всесоюзний конкурс виконавців на народних інструментах та Міжнародний конкурс Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві, де Сергій Баштан, талановитий учень М.М.Геліса і В.Кабачка, здобув звання лауреата Першої премії і Золотої металі. Його конкурсна програма складалась з 4 творів, два з яких були оригінальними композиціями, а інші два – були перекладами (Й.С.Бах “Прелюдія C-dur; М. Глинка “Варіації на тему Моцарта”). Це була значна перемога бандури в новій якості “класичного”, концертно-сольного інструмента, який започатковує нову добу професійно-академічного виконавства [5, 32].Поряд з оригінальними творами С.Баштан збагатив репертуар бандуристів численними перекладами творів світової музичної спадщини. В його доробку: “Обробки українських народних пісень для співу в супроводі бандури” (1962 р.); 33 випуски “Бібліотека бандуриста” (1962-1967 рр.); 24 випуски “Взяв би я бандуру” (1968-1975 рр.); 8 випусків “Репертуару бандуриста” (1976-1983 рр.). Більшу частину цих збірників становлять переклади. Наприкінці 50-х рр. до потужного київського осередку розвитку професійного бандурного мистецтва додається львівська школа бандурного виконавства, представлена насамперед ім’ям В. Герасименка, який чимало зусиль приклав для удосконалення інструменту, зокрема сприяв відродженню його харківського типу. Окрім цього не можна оминути увагою його творчі пошуки і напрацювання у сфері перекладу, в яких він вбачав основу для професійно-академічного виховання бандуристів. Три збірки перекладів надруковано видавництвом “Музична Україна” (всього 75 творів). Більшість з цих творів не тільки увійшло до педагогічного і виконавського репертуару, а й стало його “золотим фондом”. Творчість та організаційна діяльність М.Лисенка, Г.Хоткевича, В.Ємця, а пізніше – С.Баштана, А.Омельченка, В.Герасименка забезпечила концертну форму побутування бандури й формування професійних засад освіти. І визначальну роль у цьому мають оригінальна творчість та переклади.Різножанрові переклади на сучасному етапі здійснюють бандуристи-виконавці та педагоги: професор Львівської державної музичної академії імені М.Лисенка, народна артистка України Л.Посікіра; керівник Заслуженої капели бандуристів України, народний артист України – М.Гвоздь; доцент НМАУ – Л.П.Федорова. Жанри перекладу увійшли до творчої діяльності видатних бандуристів-виконавців – лауреатів Республіканських та Міжнародних конкурсів виконавців на народних інструментах – Г.Менкуш, П.Чухрай, К.Новицький, О.Герасименко, Р.Гриньківа. Багато інших викладачів, аспірантів, студентів творчо вирішують проблему розширення репертуару через жанр перекладу.Творчі напрацювання у сфері бандурного перекладу дозволяють вирізнити його різновиди, класифікувати за жанровими ознаками. У жанровій класифікації перекладу характерними ознаками різновидів є співвідношення з оригіналом: міра його оновлення та методи його переінтонування. Музикознавчий аналіз бандурних перекладів дає змогу об’єднати різновиди перекладу у жанрову систему.В кожному окремому жанровому різновиді переклад має власні, відкристалізовані художньою практикою, характерні ознаки. Певна сукупність характерних ознак є своєрідним ключем до визначення кожного окремого жанру перекладу (перекладення, редакція, аранжування тощо).Цілісно порівнюючи оригінал та його переклад, простежимо динаміку змін, тобто співвідношення у новотворі константних та релятивних компонентів, що відбулися в результаті адаптації першооснови в умовах нової його версії. Константну основу системи перекладу і всіх її різновидів становить художньо-образна концепція та інтонаційно-ладова єдність мелодії оригіналу. Релятивні елементи оригіналу, що можуть піддаватися бандурній трансформації, поділимо на рівні. До першого рівня релятивності віднесемо найбільш мобільні елементи оригіналу, що лише частково впливають на художньо-образний зміст оригіналу це: тембр, темп, динаміку, артикуляцію, штрихову палітру. До другого рівня релятивності, що є відносно змінним, віднесемо: стиль, жанрову основу, структуру твору, форму, гармонію, фактуру.Таким чином, різновид перекладу стає новою бандурною версією твору-оригіналу, певною інтонаційно-семантичною моделлю оригіналу, де його компоненти різною мірою переосмислюються і в новому втіленні набувають іншої художньої вартості та цілісності. Цей процес визначається відбором матеріалу, методами і прийомами трансформації цього матеріалу в новій версії, новим розвитком, художньою метою і кінцевим результатом.Ступінь оновлення, зміни оригіналу перекладачем визначається у детермінантах перекладу (які складають систему жанрів перекладу), що передбачає варіантність творчого переосмислення.Розглядаючи специфіку функціонування жанрової системи перекладу в бандурній творчості, візьмемо до уваги аспект впливу на бандурну практику як професійної, так і народної музики, оскільки за визначенням А.Сохора: “Побутова музика (для нас народна, кобзарська) є історичною і логічною основою музики професійної (тобто оригінальної композиторської творчості), а зв’язок між ними визначається законами розвитку музичної культури в цілому” [6, 133].В бандурній практиці можемо визначити дві жанрові системи: оригінальної композиторської творчості та жанрову систему бандурного перекладу. З кожною з них пов’язані народний та класично-академічний напрямки розвитку. В цьому ключі ми будемо розглядати жанрову систему бандурного перекладу, беручи до уваги тип оригіналу (народний матеріал чи оригінальну композиторську творчість), що також визначатиме різновид перекладу.Бандурна жанрова система перекладу детермінує творчий процес, його мету і кінцевий результат нотного запису, також акцентує специфіку підходів до оригіналу та методів втілення перекладу, якість художнього оновлення і творчу волю композитора.Спираючись на існуючі дослідження проблематики дефініції жанру перекладу в музикознавстві та беручи до уваги специфіку бандурно-виконавської практики, пропонуємо класифікувати бандурні переклади у систему його жанрових різновидів. Визначивши рівні змін релятивних елементів оригіналу в кожному з них, охарактеризуємо жанрові ознаки кожного різновиду перекладу, ввівши термін “константне ядро”, що дає змогу розглядати в загальній системі всі різновиди перекладу, а також визначає сукупність елементів музичної тканини, які не можуть бути змінені в конкретних різновидах перекладу, тим самим характеризуючи їх жанрову ознаку.Центральне місце в жанровій системі бандурного перекладу займає перекладення, що передбачає варіантне осмислення оригіналу бандурними засобами інтерпретації при збереженні константного ядра оригіналу, тобто: художньо-образною концепцією твору, інтонаційно-ладової єдності мелодій, а також стилю, жанру, структури, і гармонії, метро-ритмічної структури, фактури. Творчого бандурного переосмислення вимагають мобільні (змінні) елементи оригіналу: тембр, темп, динаміка, артикуляція, штрихи. Бандурне перекладення має два різновиди. Це – бандурне аранжування і бандурна редакція. Для них характерні жанрові ознаки перекладення (мінімальні текстові зміни), проте вони більше скеровані в напрямку бандурно-виконавської інтерпретації оригіналу.Більш віддаленими від системи оригіналу є бандурні обробки та транскрипції, які вимагають творчої реорганізації музичного матеріалу оригіналу бандурними засобами. Головний змінний елемент оригіналу – фактура, що вимагає творчої заміни в умовах бандурної практики при збереженні константного ядра та відносно релятивних елементів оригіналу другого рівня: стилю, жанру, форми, структури, метроритму, гармонії. Вільні обробки та твори на тему є перехідними жанрами між перекладами та оригінальною творчістю, в яких константним ядром залишається лише тематичне зерно (мелодія), а всі інші музичні елементи переосмислюються засобами бандурно-виконавської інтерпретації.Велика кількість різножанрових перекладів в бандурному мистецтві зумовила дослідження специфіки жанрових ознак кожного різновиду перекладу. Характеристика сукупності цих ознак є ключем до визначення жанрових особливостей перекладу і до способу його функціонування та інтеграції в оригіналі. Це дає змогу при творчому перетворенні оригіналу підібрати той жанровий різновид перекладу, який повною мірою відтворить загальну художню концепцію оригіналу, його стилістичні, жанрові, формотворчі та інтонаційно-виразові сторони в нових бандурних умовах. Крім того, знання жанрових ознак кожного різновиду перекладу сприятиме підвищенню його професійного рівня, тобто “композиторській культурі перекладу”, що забезпечить високий рівень виконавства. “Бандурність перекладу”, його зручність та сценічне апробування є одним з критеріїв професійної оцінки перекладу слухачами.Отже, бандурний переклад репрезентує особливий вид композиторської творчості, а його різновиди створюють розгалужену жанрову систему перекладу, де кожен з них має свої специфічні характеристики, визначені мірою оновлення та переосмислення оригіналу бандурними засобами.Творчий процес перекладу для бандури кращих зразків світової музичної спадщини сприяє також композиторській активності, підвищенню культури виконавства в професійно-академічному річищі, розширенню кола художньо-виражальних і технічних можливостей бандури.Подальший розвиток професійно-академічного напрямку бандурної творчості через різновиди жанрів перекладу дає підстави прогнозувати значні творчі досягнення у майбутньому, що продовжують набирати силу.