Сторінка
1

Музичне мистецтво Індії

Протягом принаймні п'яти тисячоріч Індія виробила і зберегла глибоко оригінальну культуру, що належить до великих досягнень світової цивілізації. В умовах багатовікового панування рабовласників і поміщиків індійський народ затворів чудеса мистецтва. Він прикрасив монументальними фресками стіни печерних храмів в Аджанте, Багхе, Элоре, і розпис ця залишається шедевром неминущого значення донині. По всій країні споруджено була безліч прекрасних будинків — всесвітньо знаменитих палаців, храмів, усипальниць. Велич і розмах архітектурних планів і форм вони сполучать з найтоншим орнаментальним оздобленням. З древніх часів славилися індійські художні вироби з дерева і слонової кісти, інкрустоване зброя, вишивка золотом. Література Індії величезна. Її перші пам'ятники — священні книги Ведыд виникли за тисячоріччя до початку нашої ери. У IV-VI століттях нашого літочислення Індія створила свою класичну драму з її перлинами «Шакунталой» і «Рагхуваншей» геніального Калидасы.

Індійський народ — не тільки великий зодчий і віршотворець. Він також надзвичайно музичний. Його творчість багатонаціональна. Воно багато і різноманітно по темах, жанрам, по місцевих обласних стилях і мелодійних варіантах. Свої пісні є. у Бенгалії, Ассаму, Раджпутане, Пенджабу, Хайдарабаду. Класичні стилі індійського танцю також самобутні в різних частинах Индостана. Кожний супроводжується своєю особливою музикою древнього оригінального складу.

З незапам'ятних часів у піснях народу відбиті картини життя і роботи трудівників індійської землі. Поезія тяжкої праці, його гіркота, борошна, його руху, звуки, ритм — усе це втілено в музиці з майстерністю, що сполучить художню правду, емоційність і тонку добірність форми. Індія, землеробська країна, ще в стародавності створила селянські пісні про врожай — бенгальські, тамільські, ассамийские; пісні молотилыциц, ритмічно вигадливі селянські пісні лауни і багато хто інші. Індія — країна великої архітектури, древніх міст із їхніми зміцненнями, палацами, храмами. Звідси стародавні пісні будівельників — мулярів, покрівельників, тесль, різьбярів по дереву і каменю. Далі, Індія — країна великих рік (Ганг, Інд, Брамапутра) і морських узбереж, де здавна печуть свої пісні-корабельники, човнярі, веслярі. Пісенне мистецтво індійського народу відбило й інші своєрідні риси праці, побуту, природи, флори і фауни країни. До числа дуже древніх відносяться, пісні погоничів слонів і буйволів, пенджабські пісні погоничів-верблюдів — таппа, пастушачі пісні, пунги — пісні приборкувачів кобр.

В Індії виникли, одержали надзвичайно широке распроранение і на тисячоріччя глибоко укоренилися релігії-брахманізму, буддизму, індуїзму. Ідеї й образи цих религий зробили дуже велике і чим далі, тим більше мертвущий вплив на життя, побут і мистецтво народу. Численні релігійно-обрядові пісні, незважаючи на достаток зазахололих ритуально-культових мотивів, відбили у своєрідному переломленні і різні сторони реального життя величезної країни.

Сильний вплив на музику робило протягом тисячоріч каствое поділ суспільства. Цей надзвичайно реакційний, закостенілий інститут роз'єднував музичні культури і перешкоджав їхньому прогресу, а деякі '^ шари суспільства (наприклад, так званих «неприкасаемых») прирікав, разом І з їхнім мистецтвом, на повну майже ізоляцію

У I тисячоріччі до н.е. в Індії склався високомистецький епос — всесвітньо відомі поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Уривки з цих поем покладені були на музику. Мандрівні певцы-сказители — катхака ! — з'явилися/ імовірно, і творцями і виконавцями цих епічних пісень. Донині катхака зберегли традиційний архаїчний склад своїх розповідей, з частими переходами від мовного оповідання до співу. Це мистецтво багате героїчними образами. У суворому, мужньому стилі складені героїчні пісні Пятиречья, на частку якого випало особливо багато негод і військових іспитів, У Південній Індії народ ще в стародавності створив прекрасні пісні жанрів свараджати, варнам, у яких прославлялися герої країни і їхні подвиги в боротьбі за вітчизну. На крайньому південно-сході таміли (одна з древніх народностей Індії) склали багато століть назад свою патріотичну пісенність.

Індійська поезія з дуже давніх часів багата образами, ирика отразившими схильність національного характеру народу до спокійного і піднесеного міркування. Лирически-сосредоточенная роздумлива народна пісенність — бенгальська, тамільська, пенджабська й інша також восходит до далекої стародавності. Індійська естетика затверджує, що її художня задача — «розкривати картину таємних несказанних глибин нашої істоти».

Однак морально-філософські ідеї не складали єдиного змісту народної пісенності. У ній зустрічається також величезна безліч простих і безпосередніх висловлень на опоетизовані теми повсякденного життя.

Час виникнення багатьох наспівів невідомо скільки-небудь точно, ню ми неминуче повинні звертатися до фольклору, тому що в ньому живуть і звучать найдавніші джерела національного пісенного стилю. Тому він укладає в собі не тільки принадність місцевого колориту, але і глибоко народну душу мистецтва минулого.

Індія — колиска музичного театру, створеного там за тисячоріччя до сучасної опери. Древнеиндийский ната (танцюрист, актор, по-санскритски) виконував танець і пантоміму; у той же час розспівувалися древні сказання з інструментальним супроводом. У «Рамаяне» зустрічаються соковито написані картини вуличних представленні народного театру з музикою.

Індійці — творці лялькового театру. Його представлення, що ввійшли в художній побут народу задовго до нашої ери, також одержували не тільки сценічне, але і музичне оформлення. У I же тисячоріччі до н.е. склалася джатра-народная драма-містерія на міфологічні сюжети, іноді з жанровими інтермедіями (шом). Виконавці джатры, поряд з розмовними діалогами, пекли пісні-монологи, а представлення відбувалося під акомпанемент інструментального ансамблю. Хороводні пісні й оркестр були невід'ємною частиною древнеиндийского народно-хореографічного театру раслила, зв'язаного з культом бога Кришны.

Багатий пісенний і інструментальний фольклор склав родючий ґрунт для високомистецького професійного мистецтва. Класична музика Індії з глибокої давнини в органічному зв'язку з поезією і танцем. «Сангита» — древнє поняття, що позначає цей синтез мистецтв. Первинні пам'ятники індійської літератури — Веди — складаються з міфологічних легенд, релігійних повчань, гимнических віршів і наспівів («Самаведа»), Автори цих гімнів — риши — чи читали розспівували їх на святах, при відправленні релігійних обрядів у чи храмах під відкритим небом: