Сторінка
1

Рок-музика як соціокультурне явище та її місце в сучасній художній культурі

Бурхливі процеси соціального розвитку другої половини ХХ ст., що відбулися у світі та на колишньому радянському просторі, зумовили низку проблем соціокультурного, естетичного, музичного сенсів. Виникнення нової культурної субстанції — рок-музики — не могло не вплинути на подальші процеси як культурно-мистецького життя, так і політичного. Питання взаємовідносин музики і молоді сьогодні постають як ніколи актуально, оскільки остання у своїй більшості віддає перевагу рок-музиці. В загальному мистецтвознавстві та музикознавстві спеціальних досліджень з історії та теорії рок-музикування не так багато. В існуючих працях наявна загальна картина становлення цієї молодіжної музики, але без конкретних урахувань часу, соціального становища, а також часто відсутній культурологічний аналіз нової константи — рок-культури. Крім того, в більшості праць радянського періоду відчувається ідеологічна забарвленість подібних процесів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У мистецтвознавчій та музикознавчій літературі значне місце відведене вивченню проблем рок-музики, молодіжної культури, соціокультурних впливів тощо. Особливу цінність для розробки порушеної проблеми мають праці О. Козлова, О. Орлової, І. Хижняка, І. Набока, О. Феофанова та багатьох інших дослідників. Аналіз історичних процесів, виявлення певних закономірностей розвитку молодіжної музики дають можливість оцінити культурологічну ситуацію. Історію рок-культури свого часу розглядали В. Бондаренко, Ю. Дроздов, А. Байчоров, Г. Забродін, Б. Александров, О. Козлов, С. Коротков, О. Феофанов, К. Мяло та ін. Питанням становлення та розвитку вітчизняної молодіжної музики приділяли увагу О. Житинський, О. Запесоцький, А. Троїцький, М. Саркитов, Ю. Божко, І. Смирнов та ін.

Вирішені раніше частини проблеми. Сьогодні накопичено достатньо великий матеріал, в якому досліджуються витоки, джерельна база рок-музики, деякі проблеми стосунків батьків і дітей під кутом зору молодіжної музики. Водночас необхідне повніше розкриття специфіки функціонування рок-музики, зокрема в межах художньої культури.

Актуальність звернення до питання розвитку рок-музики зумовлена прагненням провести системне дослідження проблеми: обґрунтувати виникнення молодіжної субкультури як духовної парадигми другої половини ХХ століття.

Об’єктом дослідження ми вбачаємо проблеми функціонування рок-музики, її особливості, естетичні уподобання, пріоритети в нових соціокультурних умовах. Предметом дослідження є рок-музика як соціокультурний феномен.

Практичне значення полягає в тому, що матеріали даної статті можуть застосовуватися при розробці курсів лекцій з історії музичної естради, спецкурсів з естрадно-джазового музикування, теорії та історії естрадного виконавства, в науковій практиці при дослідженні проблем музичної культурології, музикознавчо-критичних дослідженнях, культурно-просвітницькій діяльності.

Усім відомо, як у суспільстві ставляться до різного роду новацій. Історична практика подає нам приклади джазу й естрадної музики. Нині на порядку денному — рок-музика. Отже, проблема рок-музики — це, безумовно, проблема батьків і дітей.

Проблеми «батьків і дітей» завжди були і будуть стояти перед суспільством. Вирішення цих проблем ніколи не проходило гладко. І дійсно, потрібна своєрідна «група ризику», яка б опрацювала ту чи іншу новацію. Часто такою групою виступає молодь, особливо в нашому випадку.

Якщо в культурі суспільства виникає щось істотно нове — це нове не може бути миттєво прийняте відразу всіма членами суспільства, миттєво стати загальнозначущим. Потрібен певний час для перевірки новації і потрібні «групи ризику», що її перевіряють. Прогрес суспільства неможливий без такої боротьби, під час якої нежиттєздатні новації відкидаються, цінні — приймаються всім суспільством.

Зробивши виклик суспільству, «бунт молодих» торкнувся не тільки сфери політичної та соціальної, але й сфери духовної. Ситуація різко змінилася на межі 1970 — 1980-х років, коли в поведінці молоді почали все чіткіше проступати нові риси, що не укладалися в рамки певних реляцій. Незвичайний спосіб життя дітей не вселяв особливої радості їхнім батькам. Частина юнаків і дівчат демонструвала небажання підкорятися подвійним стандартам способу життя старших, вони не хотіли грати в ігри дорослих і, повертаючись до суспільства спиною, знаходили сенс життя в однаково нелюбимій старшими рок-музиці.

Деякі дорослі схильні були покладати на рок-музику провину за всі «гріхи» сучасної молоді. Рок раптово перетворився на символ покоління, став родоначальником зовсім нової музики. Незважаючи на протести старших, у середині 1950-х років рок-н-рол завоював симпатії молоді не тільки в Сполучених Штатах, але і далеко за їх межами.

Створюючи музичні твори, людина здійснює естетичне освоєння дійсності. Надаючи перевагу тим чи іншим творам, люди формують і виявляють в опосередкованому вигляді ціннісне ставлення до світу. Таким чином, суперечка про музику є, власне кажучи, суперечкою про систему людських цінностей у самому широкому сенсі.

В різні часи молодь захоплювалася різною музикою. До того ж дуже різнорідні і музичні інтереси молоді одного покоління. Але є, очевидно, і чимало загального у сприйнятті музики тією ж молоддю. «Аудиторія на рок-концертах слухає музику за іншими законами сприйняття, емоційно по-іншому. Розвиток відбувається, скоріше, за законами емоційного впливу на слухача, ніж за законами розвитку і створення закінченої музичної форми. Це музика молодіжна, її стиль має на меті сильний емоційний вплив», — так писав на сторінках журналу «Ровесник» композитор А. Петров [1, 19].

А от як пояснював на сторінках журналу «Советская музыка» запеклість дискусій навколо масових музичних жанрів Г. Шохман: «Можливо, уперше ми стикаємося з мистецтвом, що свідомо, часом навіть декларативно адресується саме і винятково до молоді, експлуатуючи відому за всіх часів її фізіологічно-вікову схильність тяжіти до всякого роду крайностей. Цим пояснюється багато чого» [2, 56].

Справедливо відзначали деякі філософи: те, що створювалося людством протягом століть і тисячоріч, повинно бути передано дорослими й засвоєне молодими протягом півтора десятків років. Процес культурної наступності має двосторонній характер: молоде покоління повинне докладати зусиль для оволодіння культурним багатством суспільства, старші — ділитися своїм досвідом, знаннями, духовним багатством. Одне з найважливіших завдань культури полягає в тому, щоб з’єднати зусилля різних поколінь у спільній діяльності, спрямованій на здійснення культурної наступності.