Сторінка
12
Якщо в процесі розгляду заяви про надання згоди на економічну концентрацію органами Комітету виявляються можливі підстави для її заборони, то приймається рішення про початок розгляду справи про економічну концентрацію. У 1997 році було розглянуто 267 таких справ. У 152 випадках рішення, прийняті органами Комітету за результатами розгляду заяв і справ про економічну концентрацію, містили відповідні зобов’язання щодо її учасників.
Проаналізувавши результати діяльності органів Комітету по контролю за економічною концентрацією за недовгі роки його Існування, можна зробити основний висновок, що практика функціонування системи такого контролю цілком довела її необхідність і ефективність як засобу попередження монополізації ринків та розвитку конкуренції на них. Частка відмов органів Комітету на економічну концентрацію постійно зменшується, що можна пояснити наступними факторами.
По-перше, підприємці, органи влади та управління в більшості випадків перед поданням заяви отримують консультації в органах Комітету. Це сприяє якості підготовки питань з економічної концентрації.
По-друге, у досить значній кількості випадків органи Комітету у своїх рішеннях обумовлюють надання згоди на концентрацію відповідними зобов’язаннями, при виконанні яких не відбувається обмеження конкуренції.
Незважаючи на те, що в цілому механізм контролю за економічною концентрацією діє задовільно, все ж трапляються випадки здійснення концентрації без отримання згоди органів Комітету. Завдяки профілактичній роботі органів Антимонопольного комітету скорочується кількість спроб підприємців здійснити економічну концентрацію без врахування вимог антимонопольного законодавства. Із запровадженням відповідальності учасників концентрації за порушення норм законодавства щодо концентрації у вигляді штрафів кількість такого виду порушень повинна зменшитись [9,11].
Так, в результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури, в основному, здійснено (в основному - тому що зміни та доповнення обов'язково будуть).
Сама політика держави у сфері конкуренції та монополізму все більше з антимонопольної (така назва була правильною в 1992 році, сьогодні вона вже не зовсім точно відображає економічні реалії) перетворюється на конкурентну. Сутність цього зміщення наголосів полягає в тому, що створення конкурентної структури на тому чи іншому ринку - умова хоч і необхідна, але недостатня; необхідно розвивати конкуренцію на цьому ринку. Таким чином, на перший план виступає застосування антимонопольного законодавства. Головне завдання конкурентної політики поступово зміщується в сторону всебічного сприяння економічному зростанню держави шляхом розвитку і вдосконалення конкурентного середовища, створеного на попередніх етапах функціонування економіки.
На сьогодні Комітет вже не має потреби вирішувати всі питання одразу, а має можливість зосередитися на розв'язання тих з них, які є найбільш болісними для суспільства, а саме: на проблемі державного регулювання природних монополій; проблемі поєднання владних та господарських функцій; проблемі дискримінаційних, щодо підприємств, дій органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.
З року в рік на ринки природних монополій або суміжні з ними ринки припадає половина зловживань монопольним становищем. Зловживання монопольним становищем - це дії монополістів, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим підприємцям. Перш за все це стосується ринків житлово-комунального господарства, залізничного транспорту, паливно-енергетичного комплексу.
Відбувається завищення тарифів у регіонах на розмір пільг, непередбачених бюджетами різних рівнів з метою отримання більшого прибутку в умовах регулювання рентабельності чи в боротьбі за дотації з державного бюджету (наприклад, тарифи на водопостачання для промисловості і населення у деяких областях відрізняються у 4-8 разів, а подекуди - у 100 разів; тарифи на теплопостачання майже скрізь відрізняються у 2-3 рази). Масового характеру набуло завищення суб'єктами природних монополій норм споживання і втрат, причому не тільки газу, а й усіх видів ресурсів. За оцінкою Антимонопольного комітету України розмір плати, нарахованої підприємствами житлово-комунального господарства за фактично не надані послуги (недогрів, недолив, недоосвітлення) складає приблизно 30 відсотків її загальної суми. Тільки одинадцять підприємств теплопостачання різних областей, справи яких розглянуто органами Комітету у 1998 році, своїми діями, по встановленню монопольне високих або дискримінаційних цін, завдали споживачам збитків на суму 6,3 млн. грн. [14,3].
Завантажити реферат