Сторінка
11

Іcторiя розвитку економiчних теорiй , та становлення рiзних наукових шкіл

Ідеї неолібералізму дістали відтворення й у концепції Фрейбурзької школи, що виступила з теорією соціаль­ного ринкового господарства. Найвідомішимиїї представ­никами вважаються німецькі економісти Вальтер Ойкен і Людвіг Ерхард. Як і в традиційних лібералів, їхні симпатії на боці вільного конкурентного ринкового гос­подарства, що протиставляється централізовано керо­ваному. Це, за Ойкеном, два ідеальні типи господарства, різні варіації яких являють собою усі відомі в історії гос­подарські системи. Хоч ринкове господарство і має оче­видні переваги, але зовсім автоматично функціонувати воно не може, тому що існує тенденція до концентрації, що породжує монополію і придушує конкуренцію, яка виступає найважливішим інструментом ринку. Крім того, вільний ринок породжує небажані соціальні пере­коси: нерівність у доходах, незабезпеченість окремих соціальних груп, різкі коливання в зайнятості. Все це робить необхідним втручання держави, яка покликана, по-перше, обмежувати владу монополій, по-друге, забез­печувати соціальну компенсацію незаможним через пе­рерозподіл доходів за допомогою податків, бюджетного фінансування соціальних програм і навіть деякого регу­лювання окремих видів цін. Проте все ж таки роль дер­жави в економіці бачилася їм досить скромною. Вона має бути подібною до ролі судді на футбольному полі — сте­жити за дотриманням правил, але в гру не втручатися. Неможливість розв'язати проблему загальної економіч­ної рівноваги на мікрорівні і нездатність неокласиків пояснити значні відхилення від нього і породили новий напрям — кейнсіанство.

Спираючись на нові методологічні принципи марженалісти створили цілісну теоретичну систему. В 90рр. вона бувши доповненою завдяки А.Маршалу елементами рікардіанства, а також оснащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму.

Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії, поклала початок цьому новому напряму в економічній теорії.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршалла та А.Пігу – задоволення проблем людини

А.Маршалл грунтовно проаналізував, як складаються (формуються) і взаємодіють попит і пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни.[5;213]

Основна увага таким чином була сконцентрована на розробці теорії ціни.

Ціну продукту він розглядав, як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлені ціни.

В його теорії ціни синтетично поєднуються і досліджуються дві групи факторів, що впливають на ринкову ціну.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук всіх факторів, що визначають ціну. Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції – це в свою чергу на думку Маршалла потребує виділення суми факторів, від яких залежать їх зміни та взаємозв’язок на ринку. З одного боку є ціна попиту; вона формується під впливом попиту на товар; він визначається корисністю продукту. Ця група факторів – ринкового походження. З іншого боку існує ціна пропозиції; вона залежить від витрат виробництва, тобто пов’язана з процесом виробництва. Фактори виробництва: земля, праця, капітал і організаторські здібності підприємця визначають ціну пропозиції. У визначенні ціни він виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту.

Витрати на виробництво граничної одиниці товару і виручка від його продажу будуть рівні.

Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним, як результат ціноутворення, коли пересікаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

Маршалл одним з перших економістів пов’язав з ціною товару його еластичність.[2;189]

В теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни посідає теорія розподілу. Згідно з цією теорією кожен із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємець) мають сторону і попиту і пропозиції. Виходячи з цього кожен з цих факторів мають ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами.

Величина зарплати, відсотка і ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, ренти).

Загальний національний доход є результатом дії всих факторів і зростання за збільшенням пропозиції факторів.

В 20рр. з’являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорії касових залишків. Її авторами були А.Маршалл, А.Пігу та Дж.Х.Робертсон.

Основна ідея кількісної теорії грошей – безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін.

Нове, що з’являється зараз в кембриджському варіанті те, що центром аналізу стають мотиви, що визначають нагромадження готівки в касах фірм і у окремих осіб.

Прагнення суспільства зберігати певну частину своїх доходів в грошовій формі розглядається прихильниками кембриджського варіанту, як найважливіша умова автоматичного встановлення рівноваги в економічній системі при наявності гнучкої системи цін.

Зростання або зниження цін на думку авторів викликає зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Щоб зберегти її незмінною економічні суб’єкти будуть прагнути збільшувати грошову частину свого доходу, яка споживається, якщо ціни зростають; якщо є ціни знижуються – то їх дії будуть зворотними. саме це прагнення до збереження реальної цінності грошової частини доходу виступає у прихильників кембриджського варіанту, як автоматичний регулятор встановлення рівноваги на ринку, тобто збільшення цін викликає зменшення споживання і внаслідок цього зменшення попиту та цін. Падіння цін, навпаки, стимулює зростання попиту і наступне зростання цін.

Такі процеси одержали назву “ефект Пігу” або “ефект реальних касових залишків”.[5;224]

Також Артур Пігу один з перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він показав, що існують вагомі та стійкі причини, які порушують дію ринкового механізму і внаслідок цього обумовлюють необхідність державного втручання.

Головними з них є:

1) неминучість виникнення монополії. Монополія та монополістична конкуренція обумовлюють зростання цін та зниження рівня інвестицій. В результаті відбувається падіння можливого рівня дивіденду. Отже, необхідне обмеження монополістичних тенденцій з боку держави.