Сторінка
14

Іcторiя розвитку економiчних теорiй , та становлення рiзних наукових шкіл

Криза кейнсіанства спричинила відродження неолібе­рального напряму і появу нових його різновидів. Одним із найактивніших варіантів став монетаризм — концеп­ція, яку розроблюють економісти Чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідменом. Відштовхуючись від загаль­ної для всіх неокласиків ідеї про те, що ринкове госпо­дарство є в принципі стійким і має великі потенційні можливості ефективного саморегулювання, монетаристи головне джерело нестабільності і диспропорцій вбача­ли в порушенні законів грошового обігу, спричиненому активним втручанням держави в економічне життя. Таке втручання, що рекомендується кейнсіанською політикою швидкого реагування на циклічні коливання, па думку монетаристів, є безрезультатним і навіть шкідливим че­рез наявність значних часових лагів, тобто проміжків часу від ухвалення рішення до реальних результатів його дії. Тому заходи, вжиті для стримування економічного зрос­тання в період підйому, можуть почати діяти вже у фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію.

Крім того, винятково важливу роль у зміні реального доходу, зайнятості і загального рівня цін відіграє кількість грошей, що знаходяться в обігу. Хаотичні коливання гро­шової маси, викликані політикою стимулювання попиту і регулювання доходів, впливають на економіку, яка дуже болісно реагує на відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу. Наслідком стають або висока інфляція, або криза надвиробництва. Тому головним чин­ником впливу на економіку стає обсяг грошової пропо­зиції. Наявність стійкої функції попиту на гроші активі­зує стихійний механізм підстроювання цін, що ліквідує диспропорції і приводить господарство у стан нової рівно­ваги. Завдання в тому, щоб підтримувати постійні темпи приросту грошової маси, виведені з довгострокових тен­денцій («грошове правило» Фрідмена) і тим самим спри­яти пом'якшенню циклічних коливань і контролювати інфляцію. Державному регулюванню підлягає лише об­сяг грошової маси, та й то в межах сформованої довго­строкової тенденції. Решта автоматично підбудовується під даний параметр, забезпечуючи стабільність економіки. на думку монетаристів в кредитно-грошовій сфері необхідно підтримувати стабільні умови, за яких підприємці могли б спокійно займатися своїми справами. За цієї причини темпи приросту грошової маси повинні бути постійними – 3 - 4% на рік. Таким шляхом буде досягатися повна збалансованість між приростом продукції та послуг і приростом кількості грошей в обігу, усунені основні кризові процеси сучасного ринкового господарства.[13;240]

Монетаристські ідеї щодо здатності економічної сис­теми до саморегулювання набули розвитку в рамках де­кількох напрямів, що об'єднуються загальною назвою нової класичної макроекондміки, оскільки традиційні прин­ципи класичної школи вони застосовували до аналізу макроекономічних процесів, з'ясовуючи умови динаміч­ної рівноваги системи.

Один з напрямів — теорія раціональних очікувань — виходить з того, що в макроекономічному аналізі особ­лива роль належить суб'єктивним чеканням і прогнозам учасників господарського процесу. Чекання формують­ся на підставі досить повної інформації й уміння її аналі­зувати з метою виробити найбільш раціональні рішен­ня. Господарюючі суб'єкти у змозі раціонально оцінити і враховувати у своїй діяльності будь-які заходи державної економічної політики і відповідно реагувати на них своїми рішеннями, які найчастіше суперечать цілям по­літики. Тому активне державне регулювання економіки втрачає зміст і може забезпечити успіх лише випадково і за наявності елемента раптовості.

Інший напрям — теорія пропозиції — також відкидає необхідність активного державного втручання в еконо­мічне життя, зокрема політику стимулювання попиту, і переносить акцент на проблеми пропозиції ресурсів та їхнього ефективного використання. Для цього необхідно забезпечити максимальну свободу дії силам ринкового механізму, звільнивши його від перешкод, що створюють­ся державною економічною політикою, зокрема, від над­мірного податкового тягаря, і всіляко заохочуючи при­ватну ініціативу.[5;320]

3.4. Інституціоналізм

Нарешті, вже в 30-х роках XX ст. сформувався ще один напрям еко­номічної теорії, що спробував компенсувати один суттє­вий недолік традиційних концепцій, помічений ще в XIX ст. історичною школою, — їхній антиісторизм і надмірний індивідуалізм. Представники цього напряму вважали, що не можна аналізувати поведінку суб'єкта, що хазяйнує, абстрагуючись від того середовища, у якому він діє. А тому економічні реалії не можна зрозуміти поза зв'яз­ком з еволюцією суспільних інститутів, у межах яких і існує будь-який господарський суб'єкт. Інституціоналісти (Торстен Веблен, а пізніше Джон Гелбрейт, Роберт Хейлбронер) пропонували комплексне вивчення існую­чого суспільного устрою, де взаємодіють економічні і не­економічні чинники, причому розглянуті у динаміці, у процесі історичної еволюції. Досягнення рівноваги в си­стемі можливе, на їхню думку, лише за умови соціально­го контролю над економікою, що дав би змогу ефективно використовувати всі потенції ринкового механізму, усу­ваючи його негативні риси і недоліки.

Ринковий механізм стихійного розподілу ресурсів не може з достатньою ефективністю здійснювати свої регу­люючі функції. Концентрація сил у корпоративному сек­торі, внутрішньофірмове планування і розширення різних форм міжфірмових зв'язків на основі горизонтальної і вер­тикальної інтеграції, втручання держави в процес форму­вання доходів і цін, підтримка зайнятості, діяльність проф­спілок — усе це зменшує роль стихійного ринкового регу­лювання, послабляє силу тиску економічної необхідності. Крім того, дедалі більшої гостроти набувають проблеми, які за своїм характером не можуть вирішуватися на основі рин­кового саморегулювання: екологія, пом'якшення регіональ­них і структурних диспропорцій, розвиток сфери соціаль­но-культурних послуг. Дедалі важливішу роль в економіч­ному процесі відіграють фактори позаринкового і позаекономічного характеру.

Сучаснi економiчнi теорii виникли в перiод бурхливого розвитку ринкових вiдносин. Головними рушiйними силами ринку е попит i пропозицiя, якi на думку неоклаcикiв I е найважливiшими ,саморогулюючими важелями ринку. Важливим також постае питання, щодо ролi держави в економiцi. В цьому питаннi думки вчених роздiлилися , так неокласики заперечують втручання держави в економiчнi процеси, а кейнсiанська теорiя навпаки державу вважае головним iнструментом регулювання економiчних процесiв.

Висновки

У даннiй курсовiй роботi було розглянуто становлення рiзних економiчних теорiй. Починаючи з найдавнiших економiчних розробок, закiнчуючи новiтнiми вченнями XX ст. Кожна з теорiй особлива i вiдповiдае часу коли ii було розроблено. Економiчна iсторiя – це як своерiдний альманах економiчних розробок, в котрому кожна з думок доповнюе iншу.