Сторінка
5

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період

Між тим у 1932 р. минав строк перебування П. фон Гінденбурга на посаді президента Німеччини. Більшість політичних партій зійшлися на тому, що переобрання П. фон Гінденбурга є політикою “найменшого зла”. Його кандидатуру підтримала СДПН. У цьому досить відповідальному питанні позиції соціал-демократів і комуністів розійшлися. КПН висунула кандидатом у президенти, без всякої надії на успіх, Е. Тельмана. Комуністи розгорнули передвиборчу кампанію під гаслами боротьби проти фашизму, за соціальну Німеччину. Щодо останнього гасла, то воно було явно недоречним і могло лише відштовхнути значну частину потенційних противників фашистів від комуністів.

Вибори відбулися 13 березня 1932 р. П. фон Гінденбург набрав 18,6млн. голосів, Гітлер – 11,3 млн., Тельман – 5 млн. і Дюстерберг (керівник стального тресту, лідер націоналістів) – 2,5 млн. голосів. Гітлер, не будучи громадянином Німеччини, отримав у спішному порядку статус громадянина 22 лютого 1932 р. А гроші йому німецька буржуазія і банкіри почали надавати задовго до виборів.

Оскільки в результаті виборів жоден із кандидатів не набрав більшості голосів, то було призначено другий тур виборів на 10 квітня 1932 р. Президентом у другому турі був обраний П. фон Гінденбург (одержав 53% голосів виборців). Гітлер одержав 36,8% голосів виборців.

30 травня 1932 р. уряд Брюннінга під тиском Гінденбурга подав у відставку. Новим канцлером Німеччини став Ф. фон Папен, прибічник Гітлера. Це означало, що загроза встановлення влади фашистів ставала цілком реальною. Уряд Папена ввів ряд надзвичайних заходів, у т. ч. смертну кару за політичні виступи проти влади. Підприємці отримали право на 50% скорочення зарплати робітникам.

Загрозу фашизму почали усвідомлювати і в СДПН. Тому-то вперше за всю післявоєнну історію СДПН взяла участь в антифашистському конгресі, який відбувся в Берліні 12 липня 1932 р. Результатом роботи конгресу було утворення Комітету антифашистських дій. Антифашистські демонстрації, які організовував Комітет, збирали сотні тисяч чоловік. Однак керівництво СДПН, як і до цього часу, вважало основним засобом протистояння фашистам парламентську боротьбу. А там між ними і комуністами спільних дій не було.

Фон Папен розпустив Рейхстаг і 31 липня 1932 р. провів нові вибори до Рейхстагу. НСРП отримала 13,7 млн. голосів виборців (це на 2 млн. голосів більше, як було на попередніх виборах президента). Певного успіху досягли і комуністи. Однак НСРП не могла сформувати свій уряд, що і послужило підставою для розпуску тільки-що обраного парламенту.

6 листопада 1932 р. відбулися дострокові вибори у Рейхстаг. Комуністи здобули 6 млн. голосів виборців, соціал-демократи – 7,2 млн., а НСРП втратила 2 млн. голосів виборців. Кількість мандатів у них зменшилась з 230 до 196. У комуністів і соціал-демократів був 221 мандат. Серед керівників НСРП і на середньому рівні почалася паніка, мав місце масовий вихід із членів НСРП.

Після листопадових виборів 17 листопада фон Папен подав у відставку з посади канцлера Німеччини. Канцлером став генерал К.Шлейхер. Його уряд відмінив деякі надзвичайні закони уряду Папена. В історії Німеччини цей уряд був перехідним до фашистської диктатури.

Наслідки листопадових виборів до Рейхстагу дуже стурбували крупну буржуазію і прискорили прийняття нею рішення про передачу влади НСРП, щоб її руками ліквідувати буржуазні свободи і встановити терористичну диктатуру. 5 січня 1933 р. в Кельні відбулася нарада промисловців і фінансистів Фегнера, Кірдорфа, Тіссена, Шредера з Папеном і Гітлером. Було вирішено, що Гітлер повинен стати канцлером Німеччини.

Опір наступу фашизму після листопадових виборів значно посилився. Однак були об’єктивні фактори, які стримували антифашистський рух – це розкол робітничого руху, демагогія і терор фашистів уже привели до нейтралізації значного числа їх противників.

Виконуючи рішення Кельнської наради, П. фон Гінденбург 30 січня 1933 р. призначив Гітлера канцлером Німеччини. Відтепер фашисти в Німеччині отримали владу і відповідно їх можливості для реалізації своєї програми зросли. Це була влада крупного промислового і фінансового капіталу. Це видно і з складу уряду. До уряду Гітлер запросив Гугенберга, Шахта, Геринга, Геббельса, Фріка, Бломберга, Папена та ін.

В історичній, а ще більше в політичній літературі існує проблема, на яку до цих пір немає однозначної відповіді: чи обирав німецький народ Гітлера канцлером? Давайте будемо виходити із того, що було декілька причин того, що Гітлер став канцлером. Перша із них – це бажання крупного капіталу мати політичного лідера, який би гарантував незмінність політичного курсу і забезпечував би їм можливість отримувати великі прибутки. Економічна причина, вірніше сказати її наслідки, були другою причиною і, на кінець, не варто забувати про пропаганду, в якій робився наголос на можливий в Німеччині путч з непередбачуваними наслідками. Німці згадали 20-ті роки, інфляцію, безробіття. Ще раз потрапити в ту ж саму ситуацію вони не хотіли. І це зафіксували для історії виборчі кампанії у Німеччині на початку 30-х років.

1 лютого 1933 р. в Німеччині було розпущено Рейхстаг і призначено нові вибори на 28 лютого 1933 р. Зауважимо, що підготовка до нових виборів проходила в умовах дії надзвичайного декрету, підписаного П. фон Гінденбургом 4 лютого 1933 р. Згідно цього декрету та інших указів, уряд Гітлера мав право забороняти будь-які збори громадян, закривати газети. Поліція отримала право застосовувати зброю проти громадян на її розгляд. Все це було спрямовано, перш за все, проти комуністів – найпослідовніших борців проти фашизму. За перші шість тижнів діяльності уряду Гітлера в тюрми було ув’язнено 18 тисяч комуністів. Ув’язненими були і соціал-демократи, і представники демократичної інтелігенції. Терор в небачених до того розмірів, шовіністична і націоналістична пропаганда мали позбавити німецький народ здатності до боротьби.

Комуністи не мали наміру здаватися без бою. У рядах КПН було уже 300 тис. чол., на їх стороні було більше 6 млн. виборців. Це був той ґрунт, спираючись на який можна було вести боротьбу проти фашистів. Кінцевий успіх і тепер був можливий лише за умови спільності дій з соціал-демократами. ЦК КПН звернувся до керівництва СДПН і Загального об’єднання німецьких профспілок з пропозицією про спільні дії. Ця пропозиція, як і багато інших до цього часу, ними була відхилена.

Нова тактика соціал-демократів полягала в тому, що уряд Гітлера своїми діями сам себе дискредитує. Тому потрібно лише зачекати, коли це стане реальністю. Така тактика з боку СДПН фактично допомогла Гітлеру не тільки утримати владу, але й встановити диктатуру і розпочати реалізацію своїх злочинних планів.

Цьому передувала скликана Гітлером 20 лютого 1933 р. нарада найвидатніших промисловців Німеччини. Питання на ній було одне: підготовка до наступних виборів у Рейхстаг. Саме для виборчої кампанії Гітлера вони виділили 3 млн. марок. Тоді ж Гітлер заявив, що наступні вибори до Рейхстагу будуть останніми в найближчі 100 років.