Сторінка
7

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період

Будівництво воєнних заводів відбувалося форсованими темпами. Частка витрат на армію в бюджеті країни постійно зростала і досягла в 1938-1939 бюджетному році 58% (у 1933 р. вона складала 7%). У реальних цифрах це виглядало так: у 1933 р. на воєнні цілі витратили 750 млн. марок, у 1934 р. – 1 млрд. марок, у 1935 р. – 2,3 млрд. марок, у 1938 р. – 15,5 млрд. марок. Гасло фашистів: “Гармати замість масла!” здається реалізовувалося з випередженням.

Вермахт був розбитий на міністерства армії (Фріч), авіації (Герінг), флоту (Редер). Одночасно були утворені відповідні штаби. Шахт був призначений міністром воєнної економіки. Він заявив, що головною проблемою німецької політики було здійснення програми переозброєнь швидкими темпами і в достатніх розмірах. Цій же меті відповідало рішення Гітлера про ремілітаризацію Рейнської 100-кілометрової зони. До речі, на референдумі з цього питання 98,8% німців підтримали цей крок Гітлера.

Згідно програми озброєнь, одночасно здійснювалась воєнна і політична підготовка до війни. Валюту використовували на закупку найнеобхіднішої продукції для озброєнь. Передбачалось налагодити виробництво пального, синтетичної гуми. Особлива увага приділялась металургії. У 1936 р. Гітлер поставив завдання через 4 роки мати бойову армію.

Матеріальне становище населення Німеччини із-за витрат на підготовку до війни не могло бути задовільним. Закон від 20 січня 1934 р. “Про організацію національної праці” скасував усі права робітників. Власник підприємства фюрер встановлював подовженість робочого дня, розцінки за виконану роботу, накладав на робітників штрафи, покарання і т. д. Все це характеризувалось як реалізація в Німеччині ідеї “соціального миру і остаточної ліквідації класової боротьби”. Страйки, мітинги протесту з вимогами збільшення оплати праці були заборонені. Деяким категоріям працюючих (будівельникам, металургам) було заборонено змінювати місце роботи.

У червні 1935 р. був завершений процес утвердження обов’язкової трудової повинності. Тим самим юнаки і дівчата безкоштовно створювали значні матеріальні цінності. Там же в таборах праці юнаки і дівчата освоювали військові професії.

Особливе місце в підготовці до війни було відведене німецькій молоді, зламу у неї здорових людських якостей. Гітлер говорив, що “молодь повинна бути байдужою до болю. Я хочу бачити в її погляді нестриманість хижацького звіра”. І для досягнення цього ефекту виховання молоді велось у дусі націоналізму, расизму та антикомунізму. Знання для молоді були оголошені зайвими. У школах 5 разів на тиждень були уроки фізкультури. Молодь була зобов’язана кожного року 6 місяців працювати в закладах держтрудслужби (без довідки про це їх не приймали у вузи). Перемога німецької олімпійської команди на Олімпіаді 1936 р. була сильним поштовхом для утвердження в свідомості німців думки про їх зверхність і всемогутність.

Зарплата робітників, не дивлячись на інтенсифікацію їх праці, не тільки не зросла, але навіть знизилась на декілька пунктів. Робочий день тривав не менше 10 годин.

Складними були відносини в аграрному секторі. Юнкери і поміщики отримали від держави пільги на сплату кредитів. Спадкові двори (ті, що мали земельний наділ від 7 до 125 га. землі і їх володарі були арійцями) звільнялись від земельного податку, від податку на спадковість і ін. Чимало штурмовиків отримали земельні наділи. На 1939 р. зросло число землевласників, які мали наділи до 18,5 га.

Протилежними були дії уряду щодо торговців. З 1933 по 1939 р. у Німеччині в примусовому порядку було закрито 160 тис. дрібних крамниць.

Разом з тим, за рахунок організації додаткових робіт і, перш за все, будівництва автобаннів, аеродромів, військових заводів (а їх було збудовано 300, в т. ч. 60 – авіаційних, 45 – танкових, 76 – хімічних) безробіття скоротилося до 448 тис. у 1938 р. Уряд Гітлера контролював співвідношення між цінами і зарплатою працюючих, внаслідок чого інфляція в країні суттєво скоротилась, марка стабілізувалась.

Буквально процвітали великі монополії, отримуючи великі держзамовлення. Наприклад, концерн “Герман Герінг верке” з 1937 р. по 1939 р. об’єднав 177 заводів, 69 гірничопромислових і металургійних заводів, 56 торгових кампаній, 46 транспортних підприємств, 15 будівельних фірм та ін. Прибутки концерну “І. Г. Фарбен Індустрі” в 1939 р. зросли до 363 млн. марок. Це монопольне об’єднання виробляло 25% штучних добрив, 80% синтетичної гуми, близько 100% синтетичного бензину і барвників. Концерн Круппа, який виробляв зброю, в цей час отримав 21,1 млн. марок чистого прибутку. Різко збільшились прибутки Стального тресту, капітал якого досяг 800 млн. марок. У 1928-1929 рр. він виробляв 41% сталі і 43% чавуну. В такому ж напрямку йшов розвиток і банківської справи. У 1929 р. банки Берліна зосередили 67,5% усіх вкладів.

Ідеологічна обробка фашистами населення Німеччини здійснювалась за умов відсутності політичної опозиції. Сутністю фашистської ідеології був не тільки націоналізм, а й звірячий шовінізм, політичний бандитизм, система провокацій і катувань у відношенні до робітничого класу, дрібної буржуазії та інтелігенції. Метою ідеологічної роботи було утвердження всесилля держави і підкорення всього народу авторитаризму. Непокірні мали бути знищені любими засобами.

Фашистська ідеологія отруїла шовінізмом значні верстви населення, у т. ч. і частину німецького робітничого класу. Фашисти використовували і національні почуття, скривджених Версальським договором німців.

Основні положення фашистської ідеології були викладені Гітлером у книзі “Майн Кампф”. Ця книга була видана в Німеччині 8-мільйонним тиражем і часто в примусовому порядку поширювалась серед німців. У ній Гітлер обґрунтував теорію про перевагу германської раси, яка не повинна допускати змішування з іншими расами, про недостачу “життєвого простору для німців”. Німеччина повинна завоювати його шляхом війни на Сході, в ході якої мали бути допустимі “найбільш безжалісні методи боротьби”. Кінцевим наслідком війни для німців мав бути достатньо високий рівень життя. Ця теорія мала виправдати плани завоювання світового панування німецьким імперіалізмом. Вона утверджувала застосування сили і заперечувала мирне розв’язання міжнародних проблем.

Для реалізації цих планів уже в березні 1933 р. було створено міністерство народної освіти і пропаганди на чолі з Геббельсом. Невдовзі були утворені обласні органи пропаганди. Під їх контроль підпали усі газети, були змінені їх редактори. У країні була запроваджена сувора цензура, було заборонено ввозити і розповсюджувати на території Німеччини іноземну пресу.

Імперське управління культури прийняло рішення, (і неухильно його виконувало), по спаленню на вогнищах творів таких німецьких письменників, як Г. Гейне, Г. Манна та ін. “Чорні списки” заборонених книг і чистка бібліотек стали звичними і масовими явищами. У них були занесені 2000 найменувань. Спалення книг Геббельс назвав святом національної культури. На знак протесту проти терору 250 письменників залишили Німеччину. У роки влади фашистів справжню національну літературу уособлювали твори І. Бехера, В. Бределя, А. Зегерс, Г. Манна, А. Цвейга, Е. Ремарка, Т. Манна та ін.