Сторінка
6

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період

27 лютого 1933 р. фашисти організували провокацію, підпалили власний Рейхстаг. Цей терористичний акт їм був необхідний , щоб ліквідувати комуністичну опозицію. Гітлер , прибувши на пожежу, одразу ж заявив, що це початок комуністичного повстання і, що сам бог нам каже, що потрібно знищити комуністів. Тієї ж ночі по всій країні по завчасно заготовлених списках було заарештовано 10 тис. комуністів і антифашистів. Вони стали першими поселенцями в концентраційних таборах у Бухенвальді, Дахау та ін. місцях. На 1939 р. у концтаборах утримувалось понад 1 млн. чол.

28 лютого 1933 р. П. фон Гінденбург підписав указ “Про охорону народу і держави”, згідно якого були скасовані ті статті Веймарської конституції, що гарантували громадянам свободу особистості, слова, преси, зборів і спілок. КПН перейшла на нелегальне становище. 3 березня 1933 р. був заарештований і ув’язнений у тюрму лідер КПН Е.Тельман.

У такій внутрішньополітичній обстановці 5 березня 1933 р. в Німеччині відбулися вибори до Рейхстагу. КПН здобула значний успіх, 4 млн.850 тисяч виборців віддали їй свої голоси. 7 млн.180 тисяч виборців голосували за СДПН. НСРП набрала 17 млн. 200 тисяч голосів (43,9%). Проти неї голосувало 22 млн. виборців.

Для здобуття більшості в Рейхстазі і надання уряду надзвичайних повноважень легальним шляхом уже після виборів уряд Гітлера вдався до позапарламентських методів боротьби: були заарештовані усі 81 депутат – комуніст, а їх мандати визнані недійсними. Число депутатів Рейхстагу скоротилось до 556 осіб, а кваліфікована більшість зменшилась з 432 до 378 депутатів.

14 травня 1933 р. КПН була оголошена поза законом і пішла у підпілля, чимало її членів емігрувало. Опір комуністів фашистам продовжувався у формі видавництва і розповсюдження листівок, вивішування червоних прапорів і т. д.

Наступною політичною жертвою фашистів уже в березні 1933 р. стали євреї. Були спустошені цілі єврейські квартали, десятки тис. євреїв були відправлені в концтабори, чимало євреїв втекло за кордон.

Менше як через місяць після виборів, 23 березня Рейхстаг (на цей час фашисти уже мали більшість мандатів) 441 – за і 94 – проти (соціал-демократи) схвалив закон “Про повноваження уряду”. В ньому були зафіксовані надзвичайні повноваження, які означали знищення Рейхстагу, позбавлення його законодавчих функцій. Відтепер укази і розпорядження канцлера та його уряду заміняють закони Рейхстагу. Одночасно з цим почалась чистка органів держапарату на основі расових і політичних ознак. На державній службі лишалися вірні фашистам люди.

2 травня 1933 р. фашисти розгромили профспілки, майно їх було конфісковане, керівництво кинуто в концтабори. Новим профспілковим об’єднанням став Німецький трудовий фронт. Тоді ж були розпущені усі інші масові організації трудящих (спортивні союзи, лікарські каси, освітні та інші товариства).

9 травня 1933 р. поліція заарештувала Г. Димитрова, Попова, Танєєва і М. Ван дер Любе. Їм було пред’явлене звинувачення в підпалі Рейхстагу.

22 червня 1933 р. була заборонена СДПН. Керівництво партії емігрувало в Прагу, частина рядових членів партії пішла у підпілля. Незабаром буржуазні партії заявили про “саморозпуск”.

З цих пір в офіційній пропаганді робиться наголос на те, що “Гітлер врятував Німеччину”. Таким чином, за перші 100 днів фашисти докорінно змінили політичне життя в країні, стали на шлях ліквідації парламентського устрою. У кінці 1933 р. цей процес був завершений. Диктатура однієї партії, проти чого так боролись комуністи, стала суворою реальністю в Німеччині.

З 21 вересня по 23 грудня у Лейпцизі проходив судовий процес над лідером Комінтерну і керівником Болгарської Комуністичної партії Г.Димитровим. Організатори судового процесу ставили дві мети: скомпрометувати комуністичний рух і себе показати як прибічників міжнародного права. Г. Димитрову на суді було пред’явлене звинувачення в підпалі Рейхстагу. Доказів слідство не змогло зібрати. Сам же Г. Димитров проявив мужність і високу політичну ерудицію, що дало йому можливість перетворити судовий процес у викриття злочинності всієї фашистської системи.

Суд у Лейпцизі змушений був виправдати Г. Димитрова. Засудили лише Ван дер Любе (виправданий Верховним судом ФРН у 1980 р.). Це була перша реальна перемога антифашистів.

Важливі зміни відбулися в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя з метою виходу із економічної кризи. При збереженні приватної власності на засоби виробництва була суттєво обмежена свобода підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державним регулюванням.

Гітлер не думав виконувати свої обіцянки по вирішенню проблем дрібних власників. Розчарування політикою Гітлера докотилось і до штурмових загонів, вони хотіли здійснити “другу революцію”. У ніч на 30 червня 1933 р. Гітлер, випереджаючи можливу спробу перевороту, організував вбивство 1200 чоловік із штурмових загонів і самої НСРП. Серед вбитих були начальник штабу штурмових загонів капітан Рем, колишній рейхсканцлер Німеччини генерал Шлейхер та ін. керівники цієї організації. Ця подія увійшла в історію Німеччини як “Ніч довгих ножів”. З цих пір на перше місце в політичній боротьбі Гітлера виходить СС (керівник Гіммлер) і СД – гестапо (таємна поліція). Розправу з опозицією в рядах НСРП здійснила СС.

Починаючи з 1933р., Німеччина, як і інші капіталістичні країни, почала повільно виходити з економічної кризи. У Німеччині цей процес був надто збоченим надвисокими темпами розвитку військової промисловості. Державне регулювання цього процесу набирало абсолютної величини. Додамо, що і сама система управління економікою в надкороткі строки була перебудована на засадах “фюрерства”. Менші за виробничими потужностями підприємства підкорялися більшим, були ліквідовані усі виборні посади на виробництві. Керівники підприємств отримували звання фюрер заводу, фабрики. Їх влада на підприємстві нічим і ніким не обмежувалася. Це полегшувало переведення господарства на воєнні рейки. Програма мілітаризації економіки Німеччини передбачала підготовку воєнної сировинної бази, форсування розвитку воєнної промисловості, підготовки робочої сили і продовольчої бази та створення спеціальних органів управління цими процесами.

Слід відмітити, що комплекс ось цих адміністративно-господарських заходів сприяв суттєвому зростанню промислового виробництва, особливо видобутку вугілля, виробництву заліза, сталі, міді, нікелю та ін. матеріалів. З 1932 по 1933 рр. у два з лишком рази Німеччина збільшила ввезення сировини і нафтопродуктів із за кордону. Чотирьохрічний план (1936-1939 рр.) передбачав забезпечення незалежності Німеччини в галузі виробництва стратегічних матеріалів.