Сторінка
2

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період

У сільському господарстві Німеччини були свої проблеми, зменшувалось поголів’я худоби, низькою залишалась врожайність зернових. Юнкери підняли ціни на зерно. Селяни потрапляли у фінансову кабалу від юнкерів.

Політичне життя цього періоду було відбиттям економічного становища. Страх, невпевненість, банкрутства, збідніння мільйонів створили в суспільстві атмосферу страху і непевності. Бажання повернутися до старих добрих часів за допомогою ”сильної руки “ все глибше проникало у свідомість мільйонів німців.

Цим пояснюється зростання воєнізованих фашистських організацій, лідери яких закликали до ліквідації Веймарської республіки і відмови від Версальського мирного договору. Засобами їх боротьби були путчі, ”патріотичні демонстрації”, вбивства політичних противників.

З травня 1921 р. по листопад 1922 р. канцлером Німеччини був Вірт (партія Центру), міністром закордонних справ був Ратенау. Саме вони стали на шлях налагодження відносин з радянською Росією, які обіцяли їм серйозні вигоди. Однак так думали не всі. Прихильники американської орієнтації були проти курсу Вірта-Ратенау. У червні 1922 р. Ратенау був вбитий. Протести робітників, які вилилися в багатотисячні демонстрації, нічого не змінили.

Проблема репарацій мала, перш за все, наслідки для внутрішнього економічного життя. За 1919-1923 рр. Німеччина виплатила 8 млрд. золотих марок репарацій. Це означало, що рівно стільки втратив бюджет. Тому вимоги за відмову від виплати репарацій лунали як з боку буржуазії, так і з боку трудящих. Окупація Францією Рурської області цю проблему ще більше загострила. Одна частина німців на чолі з комуністами виступила за повалення уряду В. Куно (голова уряду з листопада 1922 р.) і ліквідацію окупації Рурської області. Друга частина німців, і, перш за все, соціал-демократи, закликали німців до “демократичного єднання” у боротьбі проти окупантів.

Протистояння між політичними силами Німеччини навколо проблеми Рурської області досягло своєї кульмінації. Страйки, мітинги, демонстрації збирали сотні тисяч людей у Берліні, Сілезії, Шлезвіг-Гольштейні та інших місцях. 12 серпня 1923 р. відбувся загальний страйк. Уряд В. Куно пішов у відставку. 14 серпня страйк було припинено. До влади прийшов уряд Г.Штреземана (серпень-жовтень 1923 р.) – лідера Народної партії. До уряду увійшли і 4 соціал-демократи.

У Німеччині насувався голод. Голодні безробітні ходили по полях, шукали зерно, картоплю. Збройна варта стріляла в голодних людей. У таких умовах на початку жовтня 1923 р. Штреземан отримав від Рейхстагу надзвичайні повноваження. Рейхсвер і бойові загони юнкерів були приведені в бойову готовність.

Ліві сили зі свого боку розпочали підготовку до збройного повстання в Гамбурзі. 10 жовтня 1923 р. в Саксонії Тюрінгії комуністи і ліві соціал-демократи утворили місцеві робітничі уряди. Уряд Г.Штреземана направив туди 60 тис. війська рейхсверу, яке 21 жовтня ліквідувало робітничі уряди в Саксонії й Тюрінгії.

Гамбурзьке повстання, яке почалось 23 жовтня 1923 р., було кульмінаційним пунктом революційних битв робітничого класу післявоєнної Німеччини. Рейхсвер його придушив. З цього часу лідером КПН стає Е. Тельман. Репресії з боку влади за повстання змусили КПН піти у підпілля.

Таким чином, нове революційне піднесення завершилось новою поразкою робітничого класу. 22 листопада 1923 р. була заборонена КПН. Причинами поразки і на цей раз були завищені вимоги з боку організаторів боротьби. Теза про диктатуру пролетаріату і тепер не була досить популярною. Майбутнє Німеччини соціал-демократи і комуністи бачили по різному. Тому між ними не було і не могло бути єдності дій як тепер, так і в перспективі.

1923 рік став для Німеччини роком першої спроби своїх сил фашистами. Ще в 1920 р. А. Гітлер очолив НСРП. У 1921 р. він досяг в партії безроздільної влади, ліквідував виборні керівні органи і став практикувати призначення на керівні посади ,ввів партійну символіку, створив охоронні загони партії. Соціальною базою НСРП спочатку були дрібні господарі, фрайкорівці, декласовані елементи. Партійна програма передбачала передачу землі селянам, робітникам – справедливий розподіл прибутків, торгівцям – зменшити конкуренцію на ринку з боку євреїв. Політична частина програми передбачала боротьбу проти марксизму, сіонізму і Версальського мирного договору. Фашисти виступали проти видачі військових злочинців, проти демократичної парламентської республіки.

Мета НСРП була так сформульована: оновити націю і завоювати світове панування. Гаслами партії стали: “Майбутнє, або смерть”. ”Німеччина, проснись!” На 1923 р. у партію уже пішли студенти, директори заводів, кваліфіковані робітники, торговці. Усім їм Гітлер обіцяв те, чого вони хотіли. І вони повірили в реальність його обіцянок. У НСРП було уже 55 тис. чол.

За таких обставин 8 листопада 1923 р. фашисти в Мюнхені спробували здійснити державний переворот з метою реалізації своєї програми. Генерал Е. Людендорф був призначений керівником армії, Гітлер проголосив себе керівником імперського уряду. Вони одразу ж почали погроми робітничих організацій та антисемітські погроми.

Путч у Мюнхені зазнав невдачі. Гітлер був заарештований і засуджений на 5 років ув’язнення (через 8 місяців його звільнили).Фашисти заявили про себе, можна сказати, дещо передчасно. Німецька буржуазія, в умовах спаду революційного руху, не потребувала їх допомоги. Не настав ще і час для ліквідації Версальського договору. Разом з тим, слід пам’ятати, що з цих пір розвиток фашизму і боротьба з ним стали стержнем новітньої історії Німеччини. Ця боротьба тривала 10 років.

Соціал-демократи до чергового уряду, який був сформований лідером католицької партії В. Марксом у листопаді 1923 р., не були запрошені.

У травні 1924 р. відбулися вибори до Рейхстагу. Комуністи дістали 3 млн. голосів. Соціал-демократи втратили половину виборців. На цей раз В. Маркс запросив соціал-демократів до уряду, адже виявилось, що комуністи – це реальна політична сила.

В економіці Німеччини з 1924-1928 рр. мала місце стабілізація. На промислових підприємствах впроваджували раціоналізацію, зростали темпи промислового виробництва. Продуктивність праці в сталеварній промисловості зросла до 129,5%, в гірничо-видобувній – до 131%.