Сторінка
1

Формування світової колоніальної системи на Сході та в Африці

1. Основні етапи формування колоніальних імперій європейських держав.

Колоніалізм - досить складне явище всесвітнього масштабу, що сягає корінням далекого минулого людства, воно виникло з появою держави, існувало ще в рабовласницьку і феодальну епохи. Власне слова "колонія", "колоніалізм" походять від латинських термінів "колон", "колонат", що означали різну форму залежності сільського населення у Давньому Римі. З часом слово "колонія" набуло самостійного значення: так почали називати поселення, створені вихідцями з іншої країни, такими колоніями-поселеннями володіли і Давній Єгипет, і Греція, і Рим, й інші держави.

За феодальної епохи колоніалізм набув найбільшого розвитку під час різкого загострення внутрішніх суперечностей у європейських країнах. Так у ХІ-ХШ ст. великі групи зубожілого населення Західної Європи, очолювані рицарями-феодалами, рушили в хрестові походи на Близький Схід визволяти Гроб Господній. Хрестоносці створили там феодальні держави-колонії, більшість жителів яких становили підкорені ними місцеві мешканці. Але проіснували ці держави недовго - менше двох століть.

Початок розвитку колоніалізму як світового явища припадає на кінець XV - початок XVI ст. і пов'язаний з утвердженням у Західній Європі капіталістичних відносин. Збільшення попиту на золото, що стало своєрідним універсальним товаром, відіграло особливо важливу роль у прагненні європейців до пошуків нових земель. Подрібнення феодальних володінь і розорення частини феодалів, посилення суперництва між окремими феодальними кланами також викликали потребу в нових шляхах на Схід та нових землях. Але зв'язки між середньовічною Європою та Близьким Сходом і через посередницьку торгівлю з Індією та Китаєм суттєво скоротились внаслідок турецьких завоювань.

Значний поштовх розвиткові колоніалізму дали Великі географічні відкриття, що визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. Піонерами ж колоніальних загарбань виступили не найрозвиненіші в економічному відношенні, але з найбільшим досвідом судноплавства й морської торгівлі країни - Португалія та Іспанія. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. вони уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис. км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи. Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії. Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом. На Сході та в Африці європейці зіткнулися з різними за рівнем розвитку суспільствами - від примітивних, родоплемінних до феодальних і так званих азійських. У військово-технічному відношенні ці суспільства поступалися колонізаторам, перевага котрих зростала в міру швидкого розвитку промисловості, науки й техніки в Європі.

Після того як у 1498 р. Васко да Гама обігнув Африку й досягнув Індії, португальці підпорядкували багаті міста-держави східноафриканського узбережжя, Перської затоки, Західного Індостану та Південно-Східної Азії. Але вони створювали лише опорні пункти на узбережжі й рідко просувалися вглиб захоплених територій, тому в подальшому більшість португальських володінь в Азії перейшли до рук Голландії та Британії. У підпорядкуванні Лісабона в Африці залишилися острови Зеленого Мису (Кабо-Верде), Гвінея (Бісау), Ангола і Мозамбік, кілька міст-колоній в Індії з центром у Гоа, Східний Тімор і Аоминь (Макао) на півдні Китаю.

У XVII ст. в Західній Європі виникли так звані Ост-Індські компанії - британська (1600-1858), голландська (1602-1798) й французька (1664-1770, 1785-1793), які дістали право на загарбання нових земель на Сході, їхню практично безконтрольну експлуатацію та монопольну торгівлю. У 1618 р. Британія створила свій перший форт у Гамбії в Західній Африці й закріпилась на Золотому Березі (Гапа), в 1637 р. Франція заснувала форт у гирлі Сенегал, у 1652 р. Голландія захопила район мису Доброї Надії, створивши там Капську колонію.

Через століття британська Ост-Індська компанія захопила Бенгалію — одну з економічно найрозвиненіших частин Індії, поклавши початок повному колоніальному підпорядкуванню цієї великої азійської країни. В останній чверті XVIII ст. компанія серйозно потіснила французьких конкурентів, розгромила Майсурську державу на півдні Індостану та розв'язала загарбницькі війни проти Конфедерації маратхських князівств і Сікхської держави, які ще зберігали незалежність.

Гостра боротьба між британською й голландською Ост-Індськими компаніями розгорнулася за володіння Індонезією - однією з найбагатших країн Сходу. Але тут англійцям довелося поступитися, до сер.ХVIIІ ст. в руках голландців опинилася майже вся Ява і Сулавесі, ряд інших островів, але остаточно країна була підкорена ними лише у XIX ст.

Після того як Північна і Південна Америка в останній чверті ХVШ - першій чверті XIX ст. завоювали незалежність, колоніальні інтереси європейських держав зосередилися виключно на Сході й у Африці. Саме там колоніалізм сягнув свого найвищого розквіту та могутності, саме там почався і завершився розпад світової колоніальної системи.

У 1849 р. британська Ост-Індська компанія після тривалої кривавої війни завоювала князівство Пенджаб, завершивши таким чином підпорядкування Індії. Це відкрило Лондону шлях на північний захід, в Афганістан, і на південний схід - у Бірму. Після англо-афганських війн 1838-1842 рр. і 1878-1881 рр. зовнішня політика Кабула потрапила під британський контроль, але добитися повного підкорення Афганістану колонізатори так і не змогли. Зате в результаті першої (1824-1826) й другої (1852-1853) англо-бірманських війн, які вела Ост-Індська компанія силами найманих індійських солдат-сипаїв під командуванням англійських офіцерів, була захоплена південна частина Бірми. У 80-і рр. ХІХ ст. Британія повністю підпорядкувала цю країну.